Після війни. Історія Європи від 1945 року

Для західних спостерігачів після 1945 року Радянський Союз утілював страхітливу перспективу. Червона армія пересувалася пішки та тягнула зброю і припаси на возах, запряжених в’ючними тваринами; її солдати не мали ані відпусток, ані, якщо вагалися, пощади: 157 593 з них було страчено за «боягузтво» лише в 1941 та 1942 роках. Але після повільного старту СРСР зміг перевершити нацистського коло́са як у бою, так і у виробництві та вирвати серце неперевершеної німецької військової машини. І для друзів, і для ворогів радянська перемога в Другій світовій війні стала свідченням досягнень більшовиків. Політика Сталіна була виправданою, а довоєнні злочини здебільшого забуті. Успіх, як добре розумів Сталін, — це ключ до перемоги.

Але радянську перемогу було здобуто надзвичайно високою ціною. З усіх переможців Другої світової війни — насправді взагалі з усіх країн-учасниць, і переможців, і переможених, — тільки СРСР зазнавав постійних економічних збитків. Підраховані втрати людей та ресурсів були неоглядні й давалися взнаки ще багато десятиліть. Зденек Млинарж, чеський комуніст, який у 1950 році навчався в Москві, пригадував, що столиця загрузла в «бідності та відсталості… величезне селище з дерев’яних хатин». За межами міст становище було ще гіршим. На більшості територій Білорусі, України та Західної Росії дороги, мости і залізничні шляхи були навмисне зруйновані. Врожай зерна на початку 1950-х років був гіршим, аніж у 1929 році, що, зі свого боку, було значно менше, ніж в останній мирний врожай за царів. На деяких найкращих орних землях Радянського Союзу йшла війна, а сотні тисяч коней, корів, свиней та інших тварин були знищені. В Україні, яка так і не оговталася від спровокованого карального голоду 30-х років ХХ століття, голод — цього разу незапланований — повернувся знову взимку та навесні 1946–1947 років.