Після війни. Історія Європи від 1945 року

Радянський Союз отримав репарації від Угорщини та Румунії як від колишніх союзників Гітлера. Ці репарації, як і ті, що Радянський Союз так само зібрав з радянської окупаційної зони Німеччини, були порівняно незначні, щоб компенсувати російські втрати, але країни, які їх віддавали, змушені були піти на суттєві жертві: станом на 1948 рік румунські репарації СРСР становили 15% національного прибутку країни, угорські — 17%. Щодо країн, які з СРСР не воювали, Сталін був не менш вимогливий, щоправда, на «братерських», а не каральних засадах.

За підрахунками до кінця 50-х років ХХ століття Радянський Союз отримав від НДР, Румунії та Угорщини значно більше, ніж витратив на те, щоб контролювати ці країни. У Чехословаччині надходження дорівнювали видаткам. Допомога Болгарії та особливо Польщі впродовж 1945–1960 років, напевно, коштувала Москві значно більше, ніж вони вертали через торгівлю та інші надходження. Така тенденція змішаних економічних переваг у відносинах між метрополією та колонією знайома дослідникам колоніалізму. У цьому аспекті відносини між СРСР та землями на захід від нього мали традиційні «імперіалістичні» риси (за винятком того, що в радянському випадку імперський центр був насправді біднішим та відсталішим, ніж підпорядкована йому периферія).

Чим Сталін відрізнявся від інших імперотворців, навіть від царів, то це тим, як уперто він прагнув запровадити на територіях під своїх контролем саме такий спосіб урядування та суспільний лад, який був у Радянському Союзі. Так само як у Східній Польщі в 1939‒1941 роках і в державах Балтії в 1940 році, а потім знову (після того, як відвоював ці території в нацистської Німеччини) у 1945 році, Сталін заходився перероблювати Східну Європу за радянською подобою: відтворювати радянську історію, інститути та практики в кожній з маленьких держав, які тепер були під контролем комуністичних партій.

Албанія, Болгарія, Румунія, Угорщина, Чехословаччина, Польща та Німецька Демократична Республіка мали стати, за влучним висловлюванням одного вченого, «географічно суміжними копіями»[98]. Кожна мала отримати конституцію, написану за радянською моделлю (першу з них було ухвалено в Болгарії в грудні 1947 року, останню — у Польщі в липні 1952-го). Кожна мала здійснити економічні «реформи» та скласти п’ятирічні плани, відповідно до яких їхні інститути й практики повинні бути адаптовані до інститутів і практик Радянського Союзу. Кожна мала стати поліцейською державою радянського зразка. І кожною мали керувати з апарату комуністичної партії, яка підпорядковувалась (де-факто, якщо не офіційно) керівній Комуністичній партії в Москві[99].