Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
— Гм-м, — промимрила Мей.
— І от раптом одного дня вона залишила наш дім і не повернулася назад. Того ранку ми разом снідали. Вона пішла на роботу, як завжди, у звичному одязі. Мала при собі сумочку і по дорозі забрала з хімчистки свою блузку і спідничку. От і все. Не попрощалась і не залишила жодної записки. Увесь свій одяг та інші речі — усе кинула. І, напевне, вже не повернеться. Принаймні з власної волі. Я так уважаю.
— Куміко-сан зараз з тим чоловіком?
— Не знаю, — відповів я, злегка похитавши головою. І тоді мені здалося, ніби навколишнє повітря схоже на невідчутну на дотик важку воду. — Та, мабуть, тепер вони живуть разом.
— А тому ви занепали духом і спустилися на дно колодязя?
— Безперечно, занепав. Але не тому спустився сюди. Не заховався, щоб утекти від дійсності. Як я вже казав, мені було потрібне місце, де я наодинці міг би спокійно зосередитись і подумати. Де і як наші стосунки зіпсувались і пішли в хибному напрямі? От чого я не можу збагнути. Звісно, я не хочу сказати, що досі все в нас ладилося якнайкраще. Чоловік і жінка, яким перейшло за двадцять, з різними характерами, випадково зустрілись і почали жити разом. На світі немає подружжя без проблем. Однак я думав, що в головному у нас все добре складеться і що дрібні проблеми самі собою розв’яжуться. Та я прорахувався. Здається, прогледів щось велике й припустився суттєвої помилки. От саме над цим мені захотілося подумати.
Мей Касахара мовчала. Я ковтнув слину й провадив далі:
— Я не впевнений, чи ти зрозумієш, але, одружившись шість років тому, ми вдвох намагалися створити зовсім новий світ — так, наче збиралися побудувати новий дім на пустирі. Ми чітко уявляли собі, чого хочемо. Не прагнули мати якусь казкову оселю. Нам досить було чогось, де ми вдвох могли б сховатися від негоди. Нічого особливого не потребували. А тому все здавалося нам надзвичайно простим. Послухай, ти ніколи не хотіла податися хтозна-куди й стати зовсім іншою?
— Звісно, хотіла, — відповіла Мей. — Постійно про це думаю.
— От що ми хотіли зробити після одруження. Я прагнув вибратися із шкаралупи того «я», яким був досі. Подібного бажала й Куміко. У цьому новому світі ми намагалися досягти такого стану, який відповідав би вродженій суті нашого «я». Ми думали, що тоді зможемо жити таким способом, який підходив би нам найкраще.
Здавалось, Мей ворухнулася в потоці світла. І начебто очікувала продовження моєї розповіді. Однак зараз я не знав, що їй сказати. Нічого не пригадував. Відлуння власного голосу в бетонній трубі колодязя втомило мене.
— Ти розумієш, що я маю на увазі?
— Розумію.
— І що ти про це думаєш?
— Я ще неповнолітня й не знаю, що таке подружнє життя, — відповіла Мей, — і тому, звичайно, не знаю, з якої причини ваша дружина зв’язалася з іншим чоловіком, а вас покинула й пішла з дому. Та з вашої розповіді я зрозуміла, що ви, здається, від самого початку хибно думали. Бо хіба можна робити так, як ви щойно казали. Мовляв, я «тепер створю новий світ або створю себе нового». От що я думаю. Ви можете вважати, що зробили новий світ або нове власне «я», але ж унизу під цим залишилося ваше колишнє «я», і якщо щось станеться, воно висуне свою голову й скаже: «Привіт!» А ви, здається, цього не розумієте. Ви не від світу цього. І ваш намір змінитися не від світу цього. Навіть я це розумію. А чого ж ви, доросла людина, цього не втямили? Гадаю, саме ваша необізнаність — найбільша проблема. Тому вам доведеться за все розплачуватися — за світ, який ви намагалися покинути та за своє «я», яке намагалися змінити. Розумієте, що я кажу?
Я мовчав, утупившись у темряву, що огорнула мої ноги. Не знав, що відповісти.
— Послухайте, Заводний Птаху! — сказала Мей спокійним голосом. — Думайте. Думайте. Думайте.
І з цими словами вона щільно затулила колодязь кришкою.
Я вийняв з рюкзака баклагу й потрусив нею — у темряві пролунав легкий плюскіт. Води залишилося приблизно чверть. Я сперся головою об стіну й заплющив очі. «Напевне, Мей сказала правду», — подумав я. Очевидно, така людина, як я, не від світу цього. Звідти все прийшло й туди піде. А я — лише доріжка для людини, відомої як «я».
«Заводний Птаху, навіть я це розумію! А чого ж ви, доросла людина, цього не втямили?»
11
Страждання від голоду
Довгий лист від Куміко
Віщий птах
Я кілька разів засинав і стільки ж прокидався. Сон був короткий, уривчастий і неспокійний, як у літаку. Як тільки він ставав глибоким, я раптом здригавсь і прокидався; коли ж мало настати повне пробудження, я знову непомітно занурювався в дрімоту. І так повторювалося без кінця. За відсутності світла час котився, немов віз з розхитаним колесом. Незручна, неприродна поза не дозволяла мені заспокоїтися. Прокидаючись, я щоразу перевіряв час на годиннику. Він протікав важко й нерівно.