Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

- Дозвольте, я й словом не обмовилася про війну! - обурилася місіс Фелпс.

- Вірші! Терпіти їх не можу, - докинула місіс Бауелс.

- А ви коли-небудь читали їх?

“Монтег! - голос Фабера буравом загвинчувався в вухо Монтега. - Ви занапастите всю справу! Божевільний! Замовкніть!”

Жінки підхопилися зі своїх стільців.

- Сядьте! Вони скорилися.

- Я йду додому, - тремтливим голосом промовила місіс Бауелс.

“Монтег, Монтег, ради бога, прошу вас... Що ви затіяли?” - благав Фабер.

- Чом би вам не почитати якогось вірша з цієї книжки? - Місіс Фелпс кивнула головою на томик. - Мабуть, цікаво!

- Але ж це заборонено! - заволала місіс Бауелс- Цього не можна робити!

- А ви гляньте на містера Монтега - йому кортить почитати, я ж бачу. І якщо ми слухатимемо уважно, пан Монтег буде щасливий і тоді, певне, ми зможемо піти або зайнятися чимось іншим. - Місіс Фелпс нервово подивилася на мертві стіни навколо них.

“Монтег, якщо ви це зробите, я роз’єднаюсь, я покину вас, - дзижчала бджола в його вусі. - Що це вам дасть, чого ви досягнете?”

- Налякаю їх до смерті, ось що, так налякаю, що світу білого не побачать!

Мілдред озирнулася.

- З ким це ти розмовляєш, Гаю?

В мозок йому впилася срібна голка.

“Монтег, слухайте, є лише один вихід! Удайте, що пожартували, прикиньтеся, що вам весело, що ви не розлючені! Далі підійдіть до сміттєспалювача й киньте в нього книжку”.

Але Мілдред випередила його, сказавши тремтливим голосом:

- Любі мої, кожному пожежникові раз на рік дозволяють принести додому книжку, щоб показати своїй родині, якими дурницями колись захоплювалися люди, як книжки їх нервували, зводили їх з розуму. От і Гай вирішив потішити нас і почитати який-небудь віршик, аби ми зрозуміли, що то за нісенітниці й дарма не сушили собі свої бідненькі голівки, чи не так, любий?

Монтег стиснув книжку в руках.

“Скажіть “так”, - наказав Фабер.

Губи Монтега слухняно повторили за Фабером:

- Так.

Мілдред, сміючись, вихопила в нього книжку.

- Ось, прочитай цього вірша. А втім, ні, ліпше оцей віршик, такий смішний, ти його вже читав сьогодні. Ручаюся, ви нічого не зрозумієте. Якесь нагромадження слів - тра-та-та-та-та. Ну, давай, Гаю, ось на цій сторінці, любий!

Він подивився на відкриту сторінку. Знову забриніла бджола в вусі: “Читайте”, - Як називається вірш, любий?

- “Берег Дувра”.

Язик у Монтега прилип до піднебіння.

- А тепер читай - виразно і не поспішаючи.

В кімнаті стало гаряче; Монтега кидало то в жар, то в холод; вони наче опинилися посеред спекотної пустелі - три жінки сиділи на стільцях, а він стояв перед ними, похитуючись, чекаючи, поки місіс Фелпс перестане обсмикувати свою сукню, а місіс Бауелс забере руки від зачіски. Нарешті він почав читати - тихо, затинаючись, а тоді з кожним рядком усе голосніше і впевненіше. Голос його линув над пустелею, злітав у біле небо, кружляв у розпеченій порожнечі над трьома жінками: