Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Кожен робить, що може, - відповів Монтег. Він уклав Біблію в руки старого. - Ось, беріть. Я спробую віддати якусь іншу книжку замість цієї. А завтра...
- Так, завтра я зустрінуся з безробітним друкарем. Хоч це зроблю для діла...
- На добраніч, професоре.
- Навряд чи ця ніч буде доброю. Але я весь час буду з вами, дзижчатиму вам у вухо, наче комар, коли знадоблюсь. І все-таки доброї вам ночі, Монтег, хай вам щастить.
Двері відчинились і зачинилися. Монтег знов опинився на темній вулиці, знов сам на сам зі світом.
Тієї ночі навіть небо ніби готувалося до війни. По ньому мчали хмари, а між ними, наче ворожі дозорці, плавали міріади зірок; небо, здавалося, ось-ось упаде на місто й перетворить його на хмару білого пороху; в червоній заграві сходив місяць.
Ось якою була та ніч.
Монтег ішов од станції метро; в кишені лежали гроші (він уже відвідав банк, який працював цілодобово - його обслуговували роботи); він ішов і слухав “черепашку”, що гомоніла в вусі: “Мобілізовано мільйон чоловіків. Якщо почнеться війна, швидка перемога гарантована...” Раптом наринула музика і заглушила голос диктора.
“Мобілізовано десять мільйонів, - шепотів голос Фабера в другому вусі, - але кажуть, що один. Так спокійніше”.
- Фабер!
“Так”.
- Я не думаю. Я просто виконую, що мені наказано, як це робив завжди. Ви сказали дістати гроші - і я дістав. Але сам я не подумав про це. Коли ж я почну діяти самостійно?
“Ви вже почали, коли це сказали. Але попервах вам доведеться покладатися на мене”.
- На тих я теж покладався.
“Так, і бачите, до чого це призвело. Якийсь час ви блукатимете навмання. Але ось вам моя рука”.
- Я не хочу переходити на чийсь бік, аби робити тільки те, що мені скажуть. Навіщо тоді переходити?
“Ви вже порозумнішали, Монтег”.
Монтег відчув під ногами знайомий тротуар - ноги самі собою несли його додому.
“Хочете, я вам почитаю? Спробую читати так, щоб ви все запам’ятали. Я сплю лише п’ять годин на добу. Вільного часу досить. Коли хочете, я читатиму вам щовечора, на сон. Кажуть, мозок сплячої людини все запам’ятовує, якщо тихенько нашіптувати на вухо”.
- Так, хочу.
“Тоді слухайте”. - Далеко, на іншому кінці нічного міста, зашурхотіли сторінки. - “Книга Нова”.
Зійшов місяць. Монтег ішов, безгучно ворушачи губами.
О дев’ятій годині, коли він вечеряв, гучномовець біля вхідних дверей сповістив, що прийшли гості, і Мілдред кинулася в передпокій так квапливо, наче людина, що втікає від виверження вулкану.
Ввійшли місіс Фелпс і місіс Бауелс; тримаючи в руках пляшки мартіні, вони щезли в вітальні, наче у вогняному кратері. Монтег перестав їсти. Ці жінки були схожі на страховинні скляні люстри, які дзвенять тисячами підвісок. Навіть крізь стіни сяяли безглузді посмішки дам і долинали їхні верескливі голоси.
Ще жуючи, Монтег зупинився в дверях вітальні:
- У вас чудовий вигляд!
- Чудовий!!
- У тебе прекрасний вигляд, Міллі!
- Прекрасний!
- У всіх вигляд прегарний!
- Прегарний!
Монтег дивився на них.
“Спокійно, Монтег”, - шепотів йому у вухо Фабер.
- Шкода, що я тут затримався, - майже нечутно сказав Монтег. - Слід було б їхати до вас із грішми.
“Ще є час завтра. Обережніше, Монтег!”
- Чудове ревю, чи не так?
- Чудове!
На одній телевізорній стіні якась жінка, усміхаючись, пила апельсиновий сік. “Як це їй вдається?” - подумав Монтег, відчуваючи до неї ненависть. На інших стінах видно було в рентгенівських променях, як освіжаючий напій рухається по стравоходу тієї жінки до шлунка, що аж тремтів од захвату. Раптом вітальня ринула до хмар на ракеті; потім пірнула в каламутні зеленаві води моря, де сині риби поїдали червоних і жовтих риб. А за хвилину троє білих мультиплікаційних клоунів уже відрубували один одному руки й ноги під вибухи сміху, що безперестанно напливали й відпливали. Через дві хвилини вітальня перенеслася за місто, де по треку з шаленою швидкістю ганяли автомобілі, зіштовхувались і збивали один одного. Монтег бачив, як у повітря злетіли кілька людських тіл.
- Міллі, ти бачила?
- Бачила, бачила!
Монтег просунув руку в стіну й натис на центральний вимикач. Зображення на стінах згасли, ніби з величезного скляного акваріума, в якому борсалися пошалілі риби, хтось випустив воду.
Всі три жінки повернулися до Монтега з неприхованим роздратуванням і неприязню.