Першому гравцеві приготуватися
- Автор: Клайн Эрнест
- Серия: Першому гравцеві приготуватися #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 9789669484826
- Переводчик: Зоряна Крижанович
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Першому гравцеві приготуватися». Краткое содержание книги:
Ми жерці храмів Сирінкса,
і величні комп’ютери у священних залах.
Ми жерці храмів Сирінкса,
дари життя в наших стінах.
У Секторі-21 була планета Сирінкс. Саме туди я прямував.
Атлас ОАЗи описував Сирінкс як «пустельний світ зі скелястою поверхнею та без NPC-жителів». Коли я відкрив довідку про планету, то побачив, що творцем Сирінкса значився «Анонім». Але я знав, що планету закодував Галлідей, тому що її вигляд відповідав світові, описаному в альбомі «2112».
«2112» був випущений у 1976 році, коли більшість музики продавалась на дванадцятидюймових вінілових платівках. Альбоми йшли у картонних конвертах з надрукованим трек-листом та якоюсь картинкою. Деякі конверти відкривались як книги, а всередині містили більше малюнків, нотаток, слів пісень та інформації про гурт. Відкривши скан оригінального конверту альбому «2112», я побачив на внутрішній стороні ще одне зображення червоної зірки. Оголений переляканий чоловік, зіщулений перед зіркою з піднятими руками.
На протилежному боці конверта були видрукувані слова до всіх семи частин пісні «2112». Перед кожним розділом був прозовий текст, що доповнював ліричну розповідь. Ці короткі віньєтки велися від імені анонімного героя «2112».
Наступний текст передує словам Розділу I:
Я не сплю, дивлюсь на похмурий Мегадон. Місто і небо зливаються воєдино, в одну площину, у безкрає море безперервної сірості. Місяці-близнюки, дві бліді кулі, прокладають свій шлях крізь сталеве небо.
Коли мій корабель прибув на Сирінкс, я побачив ті місяці-близнюки — Бай-Тор та Сноудог, що оберталися навколо планети. Їхні імена були взяті з іншої класичної пісні «Rush». А внизу, на сумній сірій поверхні планети, було рівно 1024 копій Мегадону — куполоподібного міста, згаданого в буклеті до альбому. Їх було вдвічі більше, ніж копій «Zork» на Фробозз, тому «шістки» не могли забарикадувати їх усіх.
З увімкненим маскувальним пристроєм я вибрав найближчий екземпляр міста і приземлив «Воннеґута» біля його купола, остерігаючись інших кораблів.
Мегадон стояв на вершині скелястого плато, на краю великої скелі. Місто було в руїнах. Його масивний прозорий купол був пронизаний тріщинками і виглядав, наче може обвалитися будь-якої миті. Я увійшов у місто, протиснувшись через одну з найбільших тріщин біля основи купола.
Місто Мегадон нагадувало обкладинку наукової фантастики п’ятдесятих років, де зображували напіврозвалені руїни колись великої технологічно розвинутої цивілізації. У самому центрі міста я знайшов храм із сірими стінами, що височів у формі обеліска. Над входом красувалася гігантська червона зірка Сонячної Федерації.
Я стояв перед храмом Сирінкса.
Його не покривало силове поле і не оточували загони «шісток». Не було ні душі.
Я витягнув зброю і пройшов через вхід храму.
Усередині обеліска довгими рядами стояли суперкомп’ютери, що заповнювали гігантський храм. Я бродив цими рядами, прислухаючись до глибокого гулу машин, поки нарешті не дістався центру храму.
Там стояв кам’яний вівтар з п’ятикутною червоною зіркою, викарбуваною на його поверхні. Коли я підійшов до вівтаря, дзижчання комп’ютерів припинилося і кімната завмерла.
Здається, потрібно було поставити щось на вівтар, дар храму Сирінкса. Але який дар?
Дванадцятидюймовий робот Леопрдон, якого я отримав після проходження Других воріт, не підходив. Я спробував помістити його на вівтар, але нічого не сталося. Я поклав робота назад в інвентар і хвилину постояв у задумі. Тоді згадав дещо з нотаток до «2112». Я витягнув їх і знову проглянув. Ось і відповідь, в тексті, який передував Частині III — «Відкриття»:
Я знайшов її за своїм улюбленим водоспадом, в маленькій кімнаті, прихованій під печерою. Я змахнув пил століть та підняв її, тримаючи благоговійно в руках. Я поняття не мав, що це могло бути, але воно було красивим. Я навчився класти пальці на дроти і повертати ключі, щоб вони звучали по-іншому. Я вдарив по дротах іншою рукою, так народився мій перший гармонійний звук, а незабаром моя музика!
Я знайшов водоспад поблизу південної околиці міста, прямо під вигнутою стіною атмосферного купола. Активував свої реактивні черевики і полетів над пінистою річкою нижче водоспаду, а тоді пройшов крізь сам водоспад. Тактильний костюм зробив усе можливе, щоб імітувати відчуття, наче на тіло падає вода, але це скоріше нагадувало, ніби хтось стукає палицями по моїй голові, плечах і спині. Пройшовши крізь водоспад на інший бік, я знайшов вхід печери і зайшов досередини. Печера звужувалась в довгий тунель, який впирався у невелику печерну кімнату.