Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
Коли містер Дарсі вийшов з кімнати, Елізабет відчула, що тепер навряд чи вони коли-небудь знову зустрінуться в атмосфері такої теплоти й сердечності, як це було в Дербіширі; кинувши погляд у минуле на їхні стосунки, сповнені мінливостей та суперечностей, вона зітхнула, подумавши про недоречність та несвоєчасність такої субстанції, як почуття: тепер їй хотілося, щоб їхнє знайомство тривало, а колись вона б навпаки — раділа з його закінчення.
Якби вдячність та повага були достатніми підставами для виникнення кохання, то зміна почуттів у Елізабет була б природною і цілком доречною. Але якщо навпаки — коли симпатія, що виникає на такому підґрунті, видається безрозсудною чи неприродною — у порівнянні з тим, що часто зветься коханням з першої розмови або взагалі — з першого погляду, то на захист Елізабет сказати нічого, крім того, що, виявивши небайдужість до Вікхема, вона випробувала останній метод і що його фіаско, можливо, спонукає її до пошуків якогось іншого методу, менш романтичного. Тож припустимо, що так воно й сталося, — і Елізабет із жалем подивилась услід містеру Дарсі. Те, що він пішов, стало першим — але далеко не останнім — із неминучих наслідків тієї ганьби, що нею вкрила себе Лідія, тож Елізабет іще більше розгнівалася від згадки про цю ідіотську історію. Прочитавши другого листа від Джейн, вона втратила всяку надію, що Вікхем одружиться з Лідією. Тільки така добросерда людина, як Джейн, могла тішити себе подібною думкою. Тепер Елізабет майже не дивувалася з того, що трапилося. Доки в голові її трималося враження, залишене першим листом, вона дійсно була вкрай здивована — надзвичайно здивована тією обставиною, що Вікхем хоче одружитися з дівчиною, знаючи, що та не має за душею ані гроша; а ще вона просто збагнути не могла — як це Лідії вдалося зробити так, що він її покохав? Однак тепер усе стало зрозумілим і ясним як день. Мабуть, для такої інтрижки вона була достатньо привабливою; і хоча Елізабет не думала, що Лідія навмисне погодилася на втечу, не маючи наміру виходити заміж, їй неважко було припустити, що сестра її не мала ні достатньо доброчесності, ні достатньо розуму, щоб утриматися від такого кроку і не стати легкою жертвою пройдисвіта.
Доки полк стояв у Гертфордширі, Елізабет і подумати не могла, що Лідія має до Вікхема якісь почуття; та вона не сумнівалася, що її сестра при мінімальному заохоченні готова була покохати кого завгодно. Її фаворитом був то один офіцер, то інший — залежно від кількості уваги, яку той їй приділяв. Її уподобання безперервно змінювались, але їх об'єктом завжди була конкретна людина. Ось до чого призводить брак виховання та надмірне потурання, коли йдеться про таку дівчину, як Лідія! Як гостро відчувала тепер усе це Елізабет!
Їй до нестями захотілося додому, щоб чути, бачити — бути на місці подій, аби розділяти всі негаразди приниженої сім'ї, основний тягар яких мала нести Джейн, коли батько — у від'їзді, а мати захворіла, не може допомогти і потребує постійного піклування. І хоча Елізабет майже не сумнівалася, що Лідії вже не можна було чимось зарадити, втручання її дядька в цю справу видавалось їй украй важливим, тож доки він не увійшов до кімнати, вона мов на голках сиділа, з нетерпінням чекаючи на нього. Містер та місіс Гардінер стривожено поспішали до неї, бо з розповіді слуги їм здалося, що їхній племінниці раптово стало погано, але та швидко заспокоїла їх із цього приводу, а потім емоційно повідала їм причину свого виклику, зачитавши вголос два листи; коли ж вона читала постскриптум, то голос її тремтів од гніву. Містер та місіс Гардінер були вражені надзвичайно прикро, хоча Лідія ніколи не була їхньою улюбленицею. На їхню думку, це нещастя стосувалося не тільки Лідії, воно стосувалося всіх її родичів, і після перших здивованих та розпачливих вигуків містер Гардінер відразу ж пообіцяв допомогти, чим зможе. Елізабет подякувала йому зі сльозами на очах, хоча іншого від нього й не чекала; і — об'єднані одним бажанням — вони швидко вирішили все, що стосувалося майбутньої поїздки, бо вирушати треба було якомога швидше.
— А як же з візитом до Пемберлі? — вигукнула місіс Гардінер. — Джон сказав, що коли ти його за нами послала, то містер Дарсі був тут, — це правда?
— Це дійсно так. Я повідомила його, що ми не зможемо прийти. Так що цю справу вже вирішено.
«Ага, значить, цю справу вже вирішено, — повторила про себе місіс Гардінер, кваплячись до своєї кімнати, щоб перевдягтись. — А чи знайомі вони настільки добре, щоб вона змогла розповісти містеру Дарсі справжню причину їхнього від'їзду? От якби знати!»