Гордість і упередженість

Однак зважена поведінка Елізабет невдовзі вгамувала його емоції; а оскільки роздратована та розчарована міс Бінглі до теми Вікхема наближатися не наважилася, то з часом Джорджіана теж опанувала себе, хоча й недостатньо добре для того, щоб підтримувати розмову. Її брат, із поглядом якого Елізабет боялася зустрічатися, навряд чи пригадував у цей момент про її обізнаність із цією історією, тому та ж сама обставина, котра, здавалося б, мала змусити його відвернути від неї свої думки, навпаки — спричинилася до того, що він іще більше зосередив на ній свою доброзичливу увагу.

Після вищезазначеного запитання та відповіді на нього цей візит тривав недовго, а коли містер Дарсі проводжав їх до карети, то тут уже міс Бінглі нарешті дала волю своїй критиці, гудячи характер Елізабет, її поведінку та її вбрання. Але Джорджіана не стала її підтримувати. Для гарного ставлення до Елізабет їй було достатньо рекомендації, яку дав її брат: хіба ж він міг помилятись у своїх судженнях про людей? А вирази, в яких він висловлювався про Елізабет, не залишили Джорджіані жодної можливості думати про неї інакше, ніж як про дівчину красиву і привітну. Коли Дарсі повернувся до зали, то міс Бінглі не могла не повторити йому частину того, що вона говорила його сестрі.

— Як погано виглядала Еліза Беннет сьогодні вранці, містере Дарсі! — вигукнула вона. — Я ще не бачила, щоби хтось так мінявся в гіршу сторону, як вона після цієї зими. Вона так засмагла, стала якоюсь вульгарною! Ми з Луїзою зійшлися на тому, що ніколи б її не впізнали.

Такий відгук містеру Дарсі явно не сподобався, та він обмежився стриманою відповіддю, зазначивши, що не помітив у ній якихось змін, окрім досить сильної засмаги — що зовсім не є якоюсь дивиною, коли люди багато подорожують улітку.

— А я зі свого боку, — ніяк не могла заспокоїтися міс Бінглі, — мушу зазначити, що ніколи не вбачала в ній ніякої краси. Її обличчя є надто вузьким, колір його — якийсь тьмяний, а риси — зовсім не вродливі. Її носу бракує чіткості — лінії його невиразні. Зуби — більш-менш гарні, але не більше. Що ж до очей, котрі декотрим здалися такими прекрасними, то я не вбачаю в них нічого особливого. Вони мають уїдливий та непривітний вираз, і він мені не подобається; увесь її вигляд — це відразлива, позбавлена смаку самовпевненість.

Якою б переконаною міс Бінглі не була стосовно симпатії містера Дарсі до Елізабет, усе одно це не було найкращим способом сподобатися йому самій; але люди розгнівані рідко коли бувають розважливими; тож коли вона нарешті побачила, що він почувається явно некомфортно, то вирішила, що її слова мали успіх. Однак Дарсі вперто продовжував мовчати, тому вона, вирішивши будь-що змусити його заговорити, продовжила:

— Пам'ятаю, коли ми вперше зустрілися з нею у Гертфордширі, то були вкрай здивовані, що всі вважали її там красунею. Я добре пам'ятаю, як колись увечері, після їхнього обіднього візиту до Недерфілда, ви сказали: «Вона — і красуня?! Та це все одно, що назвати її матір розумницею та дотепницею». Але потім ви, здається, стали про неї кращої думки і свого часу вважали її досить вродливою.