Дотик

— І я без нього теж не можу жити. Гадаю, ти не будеш мене за це картати?

— Звісно, що ні, мамо. — Він посміхнувся, дивлячись на місто, і присунувся ближче. — Це ваша особиста справа, а не моя, і вона ніяк не зачіпає ні мене, ні тебе, еге ж? Просто мені дуже приємно, що моя мати і мій названий батько кохають одне одного.

— Дякую, мій котику-муркотику, — хрипко мовила Рубі і стиснула його руку. — Ти так схожий на свого названого батька: ви обидва маєте сильну практичну жилку, яка дає вам можливість реалістично сприймати те, що змінити не можна.

— Наприклад, твої стосунки з Александром.

— Наприклад, мої стосунки з Александром.

Вони вийшли з вагонетки, пройшли поміж велетенськими ангарами з гофрованого заліза, у яких знаходилися виробничі потужності підприємства «Апокаліпсис», і опинилися на вулицях Кінроса.

— Ти вже ходив дивитися на збагачувальний завод, на газовий завод, реторти і все таке? — спитала Рубі, коли вони перетинали Кінрос-сквер.

— Ні, я подався в хащі, мамо. Європа повниться фабриками, але там немає хащ. Ось що мені хотілося спершу зробити: побачити тварин та пташок, що розгулюють на свободі, відчути запах евкаліпта, помилуватися пташками всіх кольорів райдуги. Європейські птахи такі непоказні, хоча соловей і справді співає дуже гарні пісні.

— А Елізабет ти там не бачив?

— Ні, а що — треба було?

— Та ні, не треба, просто сьогодні був її день верхової їзди, і вона завжди їздить у хащі.

— День верхової їзди?

— Декотрі дні тижня вона підміняє Джейд у дитячій кімнаті і доглядає за Анною. Гадаю, ти вже знаєш про Анну?

— Так, знаю.

Вони увійшли до фойє готелю.

— Сьогодні увечері ти неодмінно зустрінешся з Нелл, бо Елізабет дозволяє їй подовгу не спати і тому вона має змогу бачити гостей, які приходять на вечерю. — Рубі криво посміхнулася. — Гадаю, це так вона хоче продемонструвати гостям, що хоча одна її дитина розумово відстала, зате інша — надзвичайно розумна.

— Бідолашна Елізабет, — мовив Лі. — Що надягати, мамо, — офіційний вечірній костюм?

— О, звісно ж.

— А Сунь там буде? Мені трохи незручно за те, що я подався до лісу замість того, щоб піти в оте дивовижне китайське містечко на вершині пагорба й засвідчити Суню своє шанування.

— Ти зможеш зробити це завтра, Лі. Його пагодове містечко просто миле, еге ж? Але Суня сьогодні не буде на вечері. Він же нехристь китаєць. А кожен із гостей матиме той чи інший стосунок до англіканської церкви. — Рубі захихотіла. — За винятком Костеванів! Ми — не китайці, але ми точно нехристі. І до того ж — надзвичайно заможні нехристі! — долинув голос із коридору, коли Лі вже підходив до своєї кімнати.