Дотик
- Автор: Маккалоу Колин
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0590-4
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дотик». Краткое содержание книги:
Александр Кінрос, байстрюк із Шотландії, має неймовірний дар — так званий дотик Мідаса, що допомагає йому до тридцяти п’яти років стати найбагатшою і найвпливовішою людиною в Новому Південному Уельсі, що в Австралії. У свій будинок, зведений на горі, у якій повно золота, він виписує собі юну дружину з бідного, але славного шотландського роду.
Однак зробити щасливою недосвідчену в коханні Елізабет Александр не зміг, тут його чарівний дотик був безсилий. Роками подружжя лише співіснувало у розкоші, аж поки Елізабет не закохалася у сина коханки свого чоловіка…
«Чому ж я їй не сподобався? Тому що я метис? Ні, я не повірю, що моя матір так її любила б, якби знала, що Елізабет — фанатичка. Хоча він такий дивний — цей їхній альянс! Вона не може не знати про стосунки Александра і моєї матері».
— А Елізабет знає про тебе і Александра? — спитав він.
— Звісно, знає. Він намагався тримати нас на відстані, але не зміг. Не встигли ми поглянути одна на одну, як відразу ж стали вірними подругами, — пояснила Рубі.
«Іще одна відповідь на іще одне запитання. Однак таємниця стає дедалі загадковішою, а припущення — дедалі боліснішими. Що ж вони скажуть завтра під час обіду, коли я підірву свій заряд динаміту? Жду не діждуся!»
Перше, що побачив Лі, коли заснув, — це рот Елізабет, і йому дуже захотілося його поцілувати.
— Дивно, що Нелл не вийшла до нас перед учорашньою вечерею, — сказала Рубі, вітаючи Лі обіймами. — Ну як Сунь?
Лі теж обійняв її і посмикав за свій накрохмалений комірець.
— А мені обов’язково носити оцей хомут під час обіду тільки через те, що сьогодні неділя?
— Так, обов’язково. Елізабет ходить на службу до англіканської церкви, тому вона буде в парадному вбранні і в капелюсі. Ти так і не сказав мені, як там Сунь.
— У прекрасній формі — а як інакше? Здається, австралійська плутократія більше підходить моєму татусеві, аніж коли б він був звичайним китайським принцом у Пекіні. Ду-уже був радий мене бачити! Мені здалося, він проклинає той день, коли від мене відмовився.
— Розумієш, звідки йому було знати, що трапиться в майбутньому? Тоді, коли ти іще був гарненьким пухкеньким хлопчиком, — посміхнулася Рубі. — Він втратив, я знайшла.
— Пригадується, ти сказала, що вчора увечері мала підійти Нелл. Дивно, чому вона не прийшла?
— І справді дивно. Мабуть, через те, що вона — прихильниця вчення Дарвіна і відкидає релігійні постулати про те, що світ створив Бог.
— У шість років? Не сміши мене, мамо!
— Вона — справжнісінький вундеркінд, сину. Її цікавить здебільшого наука, хоча вона також малює, креслить, ліпить скульптури і винятково гарно грає на арфі та на фортепіано. Коли її пальці зможуть покрити октаву, я влаштую змагання. Я люблю її, але багато людей — не люблять. — Рубі посміхнулася. — Шокувати співбесідника — це її найбільший гріх. Тобі ця риса нікого не нагадує? Якщо гарненько подумати, то, напевне, саме через це Елізабет і не дала їй прийти до нас учора ввечері. Спочатку вона засунула б за пояс єпископа, а потім би прочитала лекцію про пеніс в ерегованому та спокійному станах. Вона марить анатомією і досить швидко здогадалася, що певні її аспекти у певній аудиторії можуть стати соціальним динамітом.
Лі вибухнув сміхом.
— От зухвале дівчисько! Гадаю, вона мені теж сподобається.
— Я знаю, що життя Елізабет було і буде важким, — мовила Рубі, — але дуже боюся, що життя Нелл буде іще важчим.
— Для кого, для дочки Александра Кінроса? Мамо, Нелл — це австралійська шляхта!
— Може, вона й донька Александра Кінроса, але вона — жінка, сину. Жінка, яка цікавиться речами, котрі чоловіки вважають виключно своєю прерогативою. Вона така педантка! Справжня «синя панчоха»! Звісно, Александр від цього просто в захваті, але він не зможе захищати Нелл від наскоків та образ усе її життя.
Тож, коли настав обідній час після служби, Лі з великою цікавістю поглянув на Нелл — і побачив Александра. Якщо підстригти її волосся та вдягнути її в шорти, то вийде шестирічний Александр. Це викликало у Лі приплив симпатії, але Нелл притримала свою симпатію до того моменту, коли він здасть екзамен, який вона збиралася йому влаштувати.
Спочатку, одначе, він мав привітатися з Елізабет і Анною.
«Дуже красиве дитя, викапана Елізабет — за винятком очей».
— Познайомся, Анно, це — Лі, — мовила Елізабет, тримаючи Анну на руках. — Лі. Це — Лі. Скажи — Лі!
— Лялька, — мовила Анна і помахала лялькою, яку тримала в руці.
— А можна я візьму її на руки? — спитав Лі.
— Вона розплачеться, тому я не можу цього дозволити, — пролунала стисла й холодна відповідь.
— Ні, не розплачеться, — спокійно сказав хлопець, забираючи дівчинку з материних рук. — Ось бачиш. Привіт, Анно-ванно! — Він обцілував усе її личко, і мала заворожено поглянула на нього. Її ще ніхто так не цілував. — Мене звуть Лі, Анно-ванно. Можеш сказати «Лі»? Лі, Лі, Лі.