Перстень Борджіа

— Тоді, — сказав Петр, — настане відповідний час, щоб провістити людству, об’єднаному загальним почуттям непевного очікування майбутніх подій, свою місію розуму, правди і справедливості. «Ви самі пересвідчилися, — скажу я всім, — що зовсім не потрібно вічно тонути (за словами пісні, яку ви, отче, колись наспівували) в морі крові; облиште свою зброю і врешті остаточно перекуйте свої мечі на плуги, бо всі ваші незгоди, чвари й заздрості породжені незнанням, глупотою і забобонами, що вміло підтримувалися протягом століть. Правда не переможе, якщо той, хто її обстоює, уб’є того, хто їй опирається. У цьому випадку ви впадете в обійми один одного, бо обидва не масте слушності. Правда не в ученні Христовому, чи Магометово–му, чи Лютеровому, чи Кальвіновому — правда цілком деінде, вона проста, доступна всім і неспростовна — правда це те, що є сонце, й повітря, й вода, і що земля чекає, аби ми її упорали, а все інше — безглуздя, забобон, брехня і злочинна вигадка».

— П’єре, сину мій, — сказав отець Жозеф, — я вітаю твою наївну простодушність, з якої тішаться янгольські хори, отож тебе і при твоїй безбожності вони напевне приймуть до себе: я переконаний, що ти досягнеш спасіння скоріше, ніж будь–який єпископ чи кардинал, які вміють розмовляти вельми вчено й добре знають теологію та канонічне право. Твій запал щирий, шляхетний і похвальний, але коли станеться так, що він зможе вільно виявитися, цей запал завдасть більше шкоди, ніж будь–яка з тих, як ти висловився, злочинних вигадок, проти яких ти обурюєшся. Далебі, я далекий від того, щоб хвалити твій намір лікувати релігійні суперечки, які потрясають людський світ, витворенням нової релігії розуму; це, сину мій, заміна чорта дияволом. Те, що сонце світить, що вода мокра, а земля плодюча, не правда, а природна дійсність, а якщо й правда, то в ній не більше сили, ніж у парі, цій підлій стихії, здатній хіба що підняти покришку каструлі; з такою правдою, сину мій, можеш іти під три чорти. Зараз я не хочу говорити про правду Божу; в цю хвилину я не слуга Божий, а людина, що цілком поринула в справи цього світу. Ти хочеш знати, що таке правда? Правда це те, що каже її величність королева–регентка і її довірена особа кардинал Гамбаріні. Правдою буде те, що казатиме його величність Людовік XIII, коли все–таки візьме владу у свої руки. Правдою є те, що каже, одначе, в межах свого впливу, князь Роган. Правдою є те, що каже Його святість. Одне слово, правдою є те, що кажуть багаті й сильні; неправдою ж те, що кажуть їхні супротивники. Чим більше сили й чим більше багатства, тим більше правди. Це означає, що в людському світі не одна правда, а тисячі правд, суперечних між собою і взаємно заздрісних. Ти, сину мій, у своїй наївності гадаєш, що світ ділиться на добро і зло, на чесне й нечесне, справедливе й несправедливе. Аж ніяк, світ ділиться на багатих і бідних, сильних і безсилих; і ця дійсність так само реальна, як реальна ріка Сена, що тече крізь це місто, і море, до якого вона впадає— дійсність, кажу я, а зовсім не вигадка, як кажеш ти, що, мовляв, чекає на твою місію правди й миру, аби перетворитись на ніщо. Людське суспільство — це страшенне сплетіння залежностей, привілеїв, прав, обов’язків, законів, звичаїв і станових перепон, століттями будоване з зажерливості, дурості, егоїзму, боягузтва, пихи, жорстокості, тупості і не знаю ще скількох інших протилежних і всуціль поганих людських властивостей. Із цим паскудним, але відповідним для своїх цілей і живучим спадком минулих століть не можна зробити нічого іншого, ніж узяти до відома й або обернутись до нього спиною і шукати спасіння та втіху в Богові, що роблю я, коли залишаюсь у спокої і самотності, або посприяти справі і дбати про збільшення слави Франції, безперечно, найкращої з усіх країн цього світу, заселеного людьми; і це, як не дивно, я роблю також.