Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Це відчуття тихої гордості за спроможність країни страждати, терпіти та перемагати відрізняло Британію від континенту. А ще воно формувало політичну культуру післявоєнних років. На виборах 1945 року Лейбористська партія вперше в історії здобула чітку парламентську більшість і, як ми побачили, заохотила хвилю націоналізації та соціальних реформ, апогеєм яких стала Конституція першої держави всезагального добробуту. Попри те, що урядові реформи призвели до напрочуд незначних змін у глибинних звичках та схильностях нації, вони здебільшого користувалися популярністю. Джон Бойнтон Прістлі висловився про це на сторінках видання New Statesman у липні 1949 року так: «Ми — соціалістична монархія, яка насправді є останнім пам’ятником лібералізму».
Внутрішня політика в післявоєнній Британії була зосереджена на питаннях соціальної справедливості та інституційних реформах, необхідних для її втілення. Значною мірою це стало наслідком загальної неспроможності попередніх урядів дати раду соціальній нерівності; потрібні державні витрати — на охорону здоров’я, освіту, транспорт, житло, пенсії тощо — знову із запізненням опинилися в центрі порядку денного та здавалися багатьом цілком заслуженою винагородою за нещодавні жертви, яких зазнала країна. Але водночас це означало, що більшість британських виборців (і чимало членів британського парламенту) і гадки не мають про те, яка бідна їхня країна і чого їм коштувало перемогти в епічному протистоянні з Німеччиною.
У 1945 році Британія була неплатоспроможною. Мобілізація в країні охопила більшу кількість осіб і тривала довше, ніж деінде: у 1945 році з 21,5 мільйона зайнятого дорослого населення 10 мільйонів чоловіків і жінок або тримали в руках зброю, або виготовляли її. Вінстон Черчилль не намагався обмежити військові зусилля Британії її ресурсами і поставив на карту все, беручи позики в американців та продаючи британські заморські активи, щоб забезпечити безперебійне надходження грошей та матеріальних ресурсів. За висловом одного з очільників британського Казначейства за часів війни, у ті роки «Англія перетворилася з найбільшого у світі кредитора на найбільшого боржника». Друга світова війна коштувала Британії вдвічі дорожче, ніж Перша світова; країна втратила чверть свого національного багатства.
Це пояснює, чому після війни Британія переживала одна за одною валютні кризи — країна силувалась виплатити величезні доларові борги зі свого різко скороченого прибутку. Це одна з причин, чому План Маршалла в Британії практично не вплинув на інвестиції чи модернізацію промисловості: 97% зворотних коштів (більше, ніж деінде) пішли на те, щоб виплатити колосальний державний борг. Для будь-якої середньої за розмірами європейської країни в таких скрутних умовах, у яких перебувала Британія після війни, це вже створило б доволі серйозні проблеми; але в британському випадку вони ще більш загострювалися через глобальний масштаб її імперських зобов’язань.
Ціна належності до Великих держав для Британії з 1939 року значно підвищилась. Витрати країни на військову галузь та дипломатію в 1934‒1938 роках становили шість мільйонів фунтів на рік. У 1947 році тільки на військові витрати в бюджеті було передбачено 209 мільйонів фунтів. У липні 1950 року, напередодні Корейської війни — тобто до збільшення витрат на оборону, які супроводжували її початок, — Британія мала повний флот в Атлантиці, ще один — у Середземному морі, третій — в Індійському океані, а також постійну «китайську станцію». Країна утримувала сто двадцять ескадронів Королівських повітряних сил в усьому світі, а її війська повністю або частково мали постійні бази в Гонконзі, Малаї, Перській затоці, Північній Африці, Трієсті, Австрії, Західній Німеччини та в самому Сполученому Королівстві. Крім того, по всьому світу Британія утримувала великий та дорогий штат дипломатів, консулів і розвідників, а ще державних службовців у колоніях, які вже самі по собі були значним бюрократичним й адміністративним тягарем, нехай він і зменшився після того, як Британія вийшла з Індії.
Звести кінці з кінцями в цих умовах країна могла, лише запровадивши режим економії та добровільних злиднів: у ті роки горда й переможна Велика Британія здавалася більш напруженою, біднішою, сірішою та сумнішою, ніж будь-яка інша країна на континенті, що була переможена, окупована й спустошена. Усе було нормоване, обмежене та контрольоване. Редактор та есеїст Сиріл Конноллі, який, треба визнати, і за найкращих часів дивився на речі песимістично, зміг дуже добре зловити тогочасний настрій порівняно з Америкою та Британією в квітні 1947 року: