Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Чим пояснюються такі нагінки на українство в 60–70–х роках XIX століття? А тим, що Україна не зважала на різні заборони, продовжувала своє національне й культурне відродження, яке поступово набирало політичного, державницького забарвлення. Втім, політичний струмінь у середовищі української інтелігенції був ще слабким.
Це пояснюється тим, що українська еліта — оте чиновництво, міщанство, духовенство, дрібне дворянство — становила дуже незначну й економічно бідну частку української нації. А таке трапилось тому, що освічене українство поспіль два століття продовжувало вливатися в імперську російську культуру. Україна ставала одним із розвинених регіонів із капіталістичним виробництвом, тут формувався новий економічно могутній клас — клас буржуазії. Але цей клас не був українським: основні багатства України переходили до рук буржуазії іноземної та російської. Українські міста переставали бути центрами української освіти. Наприклад, у 1874 р. українці у Києві становили 60 відсотків, у 1897 р.— лише 22 відсотки, у 1917 р.— всього 16 відсотків. У 1917 р. Київський університет, як і інші університети в Україні, мав надзвичайно низький відсоток студентів корінного населення — всього 11. Одеса, цей могутній торговий центр Південної України, у 1897 р. мала 5,6 відсотка українського населення, а в 1920 р.— 2,9 відсотка. Російська освіта зросійщувала українські міста.
Так само було і з робітничим класом. Українське робітництво становило в деяких промислових містах Півдня України одну третину всього робітничого середовища. Українська інтелігенція перебувала в меншості в Україні, бо міста були неукраїнські, доступ до освіти мали в основному жителі міст, а тут переважало російське і зросійщене населення, яке й мало більшу можливість навчатись.
Українська інтелігенція зосереджувалася в основному по селах. Її становище було скрутне. Вона становила меншість серед зросійщеної інтелігенції. Ось деякі цифри: у 1897 р. лише 16 відсотків юристів, 25 відсотків учителів, 10 відсотків письменників і художників були українцями. За такого становища, звичайно ж, національний рух у Наддніпрянській Україні не міг бути сильним. Була відсутня, як ми бачимо, економічна основа для розвитку національної еліти, був відсутній потужний український буржуазний клас.
Україна залишалась колонією Російської імперії. Економіст М. Волобуєв у 20–х роках XX ст. зауважував, що Україна була колонією не азіатського типу, коли не розвивалась місцева промисловість, а колонією європейського типу. Це означало, що багатства з України перекачувались у досить простий спосіб: імперська політика ціноутворення створювала ситуацію, коли вартість російських готових товарів із української сировини була досить високою, а вартість сировини лишалася дуже низькою. Всі прибутки через ціни, отже, діставалися промисловому центрові Росії, а Україна лишалася дешевою сировинною базою, якій не оплачували її витрат за сировину, отже, вона втрачала свої законні фінансові надходження й виснажувала свої надра. Через відсутність значного українського капіталу в промисловості не могла сформуватись могутня українська буржуазія, яка в усіх країнах світу була основою національного руху і державного відродження. Великий і середній бізнес в Україні зосереджувався в основному в руках чужоземців.
Таке становище в розвитку української буржуазії та української інтелігенції визначило розстановку сил і особливості національно–визвольної боротьби українців у наступному, бурхливому XX ст.
Нове українство. Драгоманов
Український визвольний рух у 60–70–х роках XIX ст. народив у своєму середовищі надзвичайну постать новітнього мислителя — політичного діяча, теоретика національно–визвольної боротьби народів Російської імперії, вченого–історика, літературознавця та етнографа зі світовим ім’ям — Михайла Петровича Драгоманова. Саме йому судилося підняти на новий щабель теоретичну думку національного розвитку України, визначити майбутні шляхи визвольного руху українців.