Євангелія від Ісуса Христа

і радість, і апетит. Тож протягом того тижня Марію та Ісуса більше ніхто не тривожив, і наука, якою вони обмінювалися, злилася в такий собі безперервний діалог, що складався з жестів, відкриттів, сюрпризів, нашіптувань, вигадок, це було схоже на мозаїку, складену з камінців, кожен із яких окремо нічого не означає, але вони утворюють нудову композицію, після того як усі будуть притулені на своє місце. Марія Магдалина не раз просила коханого розповісти про себе, але Ісус ухилявся від цієї розмови й, наприклад, відповідав так: Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п’ю вино я своє зі своїм молоком, і палко проказавши ці слова, відразу переходив від натхненної декламації до натхненних дій, я бачу, любий Ісусе, ти не хочеш розмовляти зі мною. Але одного дня Ісус вирішив розповісти їй про свого батька-теслю та про свою матір-прялю, про своїх вісьмох братів і сестер, розповів і про те, що, як велить звичай, він почав навчатися батькового ремесла, але потім чотири роки був пастухом, що тепер він повертається додому, що прожив кілька днів із рибалками, але того часу було не досить, щоб навчитись рибалити. Ісус розповідав про це ввечері, коли вони вечеряли на подвір’ї і знову й знову підіймали голову, щоб помилуватися ластівками, які з пронизливими криками швидко пролітали над ними, і з тієї мовчанки, що запала, коли Ісус закінчив свою розповідь, можна було зробити висновок, що уже все сказано, що чоловік у всьому зізнався жінці, проте жінка, певно, думала інакше, бо запитала: І це все? Він ствердно кивнув головою і відповів: Так, це все. Знову запала глибока мовчанка, ластівки полетіли геть і тепер кружляли над іншими місцями, й Ісус сказав: Мого батька розп’яли на хресті чотири роки тому в Сефорисі, його звали Йосип. Якщо не помиляюся, то ти перший син у родині. Так, я найстарший син. Тоді я не розумію, чому ти не залишився з родиною, адже це був твій обов’язок. Між нами виникли непорозуміння, й більше не запитуй мене нічого. Про твою родину я не стану більше тебе розпитувати, але розкажи мені про ті роки, коли ти був пастухом. Про це нема чого розповідати, завжди одне й те саме, завжди кози та вівці, козенята та ягнята і молоко, багато молока, молоко скрізь і всюди. А тобі подобалося бути пастухом? Подобалося. Чому ж ти звідти пішов? Мені там набридло, я знудьгувався за родиною. Що значить «знудьгувався»? Значить захотілося побачитися з ними. Ти брешеш. Чому ти вирішила, що я брешу? Бо я бачу страх і каяття у твоїх очах. Ісус нічого не відповів. Він підвівся, пройшовся по дворику й зупинився перед Марією. Одного дня, якщо нам судилося зустрітися знову, я, можливо, розповім тобі решту, тільки пообіцяй зберегти усе в таємниці. Навіщо відкладати, розкажи тепер. Ні, розповім, коли зустрінемося знову. Ти сподіваєшся, що на той час я вже не буду повією, а зараз ти не можеш мені довіряти, думаєш, я спроможна продати твої таємниці за гроші або так просто, задля розваги розповісти про все першому-ліпшому, хто сюди прийде й подарує мені кращу ніч кохання, аніж та, яку подарував мені ти і яку я подарувала тобі. Ні, причина не в цьому. Тоді я повинна тобі сказати, що Марія з Магдали, чи залишиться вона повією чи ні, буде біля твоїх ніг завжди, коли вона тобі знадобиться. Хто я такий, щоб це заслужити? Ти сам не знаєш, хто ти такий. А вночі Ісуса знову навідав давній кошмар, який останнім часом перетворився на щось подібне до неясної тривоги, яка іноді нагадувала про себе у проміжках між звичайними сновидіннями і зрештою увійшла у звичку й стала цілком терпимою. Але в цю ніч — може, тому, що Ісус востаннє спав у цій постелі, а може, тому, що ввечері згадував про Сефорис, — кошмар, наче велетенська змія, яка пробудилася після зимової сплячки, став повільно розгортати свої кільця й підіймати жахливу голову, й Ісус прокинувся з криком, укритий холодним потом. Що з тобою, що сталося? — запитала перелякана Марія. Мені наснився поганий сон, більше нічого, спробував заспокоїти її Ісус. Розкажи мені, й ці прості слова були сказані з такою любов’ю, такою ніжністю, що Ісус не міг стримати сльози, а після сліз не зміг не розповісти про те, про що розповідати не хотів: Мені сниться, що мій батько хоче мене вбити. Але ж твій батько мертвий, а ти тут, живий. Я мала дитина й перебуваю у Віфлеємі, в Юдеї, а мій батько скаче на коні, щоб мене вбити. А чому ти у Віфлеємі? Бо я там народився. Можливо, ти думаєш, твій батько не хотів, щоб ти народився, і твій сон про це? Ти нічого не знаєш. Ні, не знаю. Багато дітей у Віфлеємі померли з вини мого батька. Він їх повбивав? Він їх повбивав тому, що не схотів урятувати, не він заносив над ними меч. І у твоєму сні ти себе бачиш одним із тих дітей, так? Я вже пережив тисячу смертей. Бідолашний Ісус. Саме тому я й пішов із дому. Тепер я тебе розумію. Тобі тільки здається, що ти мене розумієш. А чому тільки здається? Бо я ще не все можу тобі розповісти. Те, що ти розповіси мені, коли ми знову зустрінемося? Так. Ісус заснув, поклавши голову на плече Марії й дихаючи їй на груди. Вона вже не спала до самого ранку. Серце їй боліло, бо ранок принесе розлуку, але душа в неї була спокійна. Вона знала, що чоловік, який спить поруч із нею, це той самий чоловік, якого вона чекала протягом усього свого життя, чоловік, чиє тіло належало їй, а її тіло — йому, хоч його тіло дісталося їй невинним, а йому її тіло вже безліч разів використаним і нечистим, але життя тепер починається з нової сторінки, на якій поки що написано лише вісім рядків — вісім днів, і сьогоднішня ніч — цьому підтвердження, а що таке вісім днів у порівнянні з величезним майже непочатим майбутнім, а він же такий молодий, цей Ісус, який до мене прийшов, і я, Марія з Магдали, лежу тут із чоловіком, як уже стільки разів лежала, але тепер я знемагаю від кохання й у мене немає віку.