Євангелія від Ісуса Христа

� загоїться. Звідси до Назарета ще далеко, але якщо ти хочеш негайно йти, то зачекай, я накладу на твою рану масть, сказала жінка і знову пішла до хати, де затрималася трохи надовше, ніж першого разу. Ісус окинув поглядом невеличке подвір’я і з подивом відзначив, як там було охайно й чисто. Він здогадувався, що ця жінка повія, і не тому, що був наділений спроможністю визначати ремесло людини з першого погляду, ще зовсім недавно його власну професію було б не важко вгадати, адже від нього смерділо козами й вівцями, а тепер кожен, хто до нього наблизився б, не мав би найменшого сумніву з тому, що перед ним рибалка, бо від нього ширився тепер інший сморід, не менш бридкий і не менш очевидний щодо свого походження. Від жінки пахло парфумами, проте Ісус, попри свою невинність, не був невігласом, бо часто бачив, як обходяться з козами й вівцями цапи й барани, а тому розумів, що запашне тіло — недостатній доказ для того, щоб вважати жінку повією. Власне кажучи, повія мала б пахнути запахом того чоловіка, якого вона обслуговує, так само як пастух кіз пахне козами, а рибалка рибою, але ж може бути — хто знає? — ці жінки умисне так сильно напахчуються парфумами, щоб заглушити, приховати або й зовсім забути запах того чоловіка, якому вона віддавалася. Жінка вийшла з невеличким горнятком і всміхалася, ніби хтось там у хаті розповів їй веселу історію. Ісус побачив, як вона наближається, проте якщо очі його не обманювали, то йшла вона дуже повільно, як іноді буває з нами уві сні, її туніка майоріла, повторюючи плавне погойдування стегон, а розпущені чорні коси танцювали на плечах, наче колоски під вітром на пшеничному полі. Жодних сумнівів не лишалося: навіть ця туніка була професійним вбранням повії, тіло було тілом танцівниці, а сміх міг належати тільки жінці легковажної поведінки. Розгублений і збентежений, Ісус став шукати в пам’яті якісь фрази з мудрих висловлювань свого знаменитого тезки, Ісуса сина Сирахового, що могли б допомогти йому в цій скруті, й пам’ять його не підвела, прошепотівши йому навіть не на вухо, а десь ізсередини вуха: Утікай від жінки легковажної, щоб не потрапити в її пастку, а потім: Не залишайся довго з танцівницею, щоб вона тебе не обплутала своїми чарами, й нарешті: Не віддавайся повіям, щоб не втратити себе самого і всі свої надбання, і якщо перша небезпека Ісусові справді загрожувала, адже він був чоловік і такий молодий, то останнє з ним ніяк не могло відбутися, адже ми знаємо, що ніяких надбань він ніколи не мав, а отже, і втратити їх не міг, тож він міг не боятися тієї хвилини, коли перед тим як домовитися про ціну, жінка запитає в нього: А скільки ти маєш? Готовий навіть до такого запитання, Ісус тим більше не був захоплений зненацька тоді, коли, поставивши його ногу собі на коліно, жінка змастила рану якоюсь мастю й запитала: Як тебе звуть? Ісус, відповів він і не додав, що він родом із Назарета, бо раніше вже сказав їй, що там живе, так само як і Марія, позаяк було очевидно, що живе вона в Магдалі, називаючи йому своє ім’я, сказала просто «Марія», а не «Марія з Магдали». Зрештою з великою обережністю, проте швидкими і вправними рухами Марія туго обмотала поранену ногу Ісуса чистим шматком полотна, зробивши йому міцну й надійну перев’язку. От і все, сказала вона. Чим я можу тобі віддячити? — запитав Ісус, і тут уперше його очі зустрілися з її очима, блискучі й чорні, наче вуглини, вони, проте, мерехтіли ніжними і хтивими відблисками, що схвилювали хлопця до глибини душі. Жінка відповіла не відразу, вона, у свою чергу, подивилася на нього довгим поглядом, так ніби оцінювала його, намагалася зрозуміти, що він за чоловік, вона відразу зрозуміла, що грошей у цього бідного хлопця немає, й нарешті сказала: Збережи мене у своїй пам’яті, й більше нічого мені не треба. Я ніколи не забуду твоєї доброти, відповів їй Ісус, а тоді, набравшись духу, сказав: Я тебе не забуду, бо, й він усміхнувся жінці, ти дуже гарна. Ти не знав мене тоді, коли моя краса була в самому розквіті. Я бачу твою красу тепер. Її усмішка потьмяніла, згасла: Ти знаєш, хто я, що я роблю, з чого живу? Знаю. Досить було подивитись на мене, і ти тепер усе знаєш. Ні, не знаю. Ти знаєш, що я повія? Це я знаю. Отже, я правду сказала, що ти знаєш про мене все. Ні, я знаю тільки це. Жінка сіла поруч із ним, легенько провела йому долонею по голові, доторкнулася до його губів пучками пальців. Якщо хочеш мені подякувати, залишайся сьогодні зі мною. Я не можу. Чому? Я не маю чим тобі заплатити. Чи й не новина. Не смійся з мене. Можливо, ти мені й не повіриш, але якщо доходить до сміху, то я більше схильна сміятися з тих чоловіків, у яких гаманець туго напханий. Але річ не тільки в грошах. А в чому ж? Ісус нічого не відповів і відвернув обличчя вбік. Вона не стала допомагати йому, хоч могла б запитати: Ти незайманий? — але мовчала й чекала. Запанувала мовчанка, така густа й глибока, що чутно лише було, як калатають два серця, його — гучно й часто, її теж дедалі частіше, коли їй стало передаватися його хвилювання. Ісус сказав: Твої коси схожі на отару кіз, що спускається з гори Ґалаадської. Марія усміхнулася і промовчала. Потім Ісус сказав: Твої очі — немов озерця Гезебонські, що перед брамою Бат-Рабіма. Знов усміхнулася вона і знову мовчки. Тоді Ісус обернув до неї обличчя і сказав: Я не знав жінки. Марія взяла його за руки: Усі мають колись починати, чоловіки, які не знали жінки, жінки, що не знали чоловіка, нехай той, хто знає, навчає, а хто не знає, навчається. А ти хочеш навчити мене? Тоді тобі знову доведеться дякувати мені. Отже, я вічно буду перед тобою в боргу. А я вічно тебе навчатиму. Марія підвелася, взяла на засув ворота й хвіртку, але спочатку вивісила зовні певний знак, який мав повідомити клієнтам, коли вони до неї прийдуть, що вона зачиняє своє вікно, бо їй настав час співати: Здіймися, вітре з півдня, прилети вітре з півночі, повій над садом моїм, і нехай розіллються пахощі його, щоб мій коханий увійшов до свого саду і з’їв солодкі плоди його. Потім обоє — Ісус, як і раніше, спирався на плече Марії, повії з Магдали, яка забинтувала його рану, а тепер прийме його у своїй постелі, — увійшли в дім, у приємну прохолоду чистої та охайної кімнати, де постіль була не тією пошарпаною матою, розстеленою на підлозі й накритою бурим простирадлом, яку Ісус бачив у батьківському домі, відколи себе пам’ятав, це була постіль справжня, схожа на ту, яку описано такими словами: Я прикрасила ложе своє покривалами, зітканими з льону єгипетського, миррою, алое і корицею напахчені вони. Марія з Магдали підвела Ісуса до вогнища, де підлога була вистелена цеглою, і там, відмовляючись від його допомоги, своїми руками роздягла його й вимила, іноді доторкаючись то там, то там пучками своїх пальців до його тіла, покриваючи легкими поцілунками його груди та стегна, то з одного боку, то з другого. Від цих легких доторків Ісус затремтів, і мурашки пробігли по його тілу, коли по ньому дряпнули її гострі нігті. Не бійся, — сказала йому Марія з Магдали. Вона витерла його й за руку повела до постелі. Лягай, я скоро прийду. Вона сховалася за завісою, знову почувся плюскіт води, потім настала пауза, повітря несподівано наповнилося пахощами парфумів, і Марія з Магдали з’явилася гола. Ісус теж був голий, такий, яким вона його покинула, хлопець боявся, що для неї буде образою, якщо він накриється. Марія зупинилася біля ложа, подивилася на нього з виразом, який був водночас палким і ніжним, і сказала: Ти гарний, але щоб стати прекрасним, ти повинен відкрити очі. Після короткого вагання Ісус розплющив очі, відразу їх заплющив, засліплений, знову їх розплющив і в ту мить зрозумів, що насправді означали слова царя Соломона: Вигини твоїх стегон округлі, немов намиста, твій пуп — кругла чаша, наповнена запашним вином, живіт твій — купа пшениці на квітнику лілей, соски твоїх персів схожі на двох козенят газелі, але ще зрозуміліші вони йому стали, коли Марія лягла з ним поруч і, взявши його за руки, повільно стала водити ними по своєму тілу, по волоссю, обличчю, шиї, плечах, грудях, які вона легенько стиснула його пальцями, по животу, пупові, лобкові, де вона затримала його пальці, заплутала їх у волоссячку й знову розплутала, по пружних стегнах, і поки все це робила, тихо, майже пошепки промовляла: Досліджуй, вивчай моє тіло. Ісус дивився на власні руки, якими керувала Марія, і хотів їх визволити, щоб самостійно почати дослідження всіх тих куточків, але вона їх не відпускала, знай повторюючи: Вивчай моє тіло, вивчай моє тіло. Ісус важко дихав, але була мить, коли він мало не задихнувся, і це сталося тоді, коли її руки, ліва від голови, а права від щиколоток, почали рухатися назустріч одна одній, ніжно пестячи його тіло, й обидві зійшлися в одній центральній точці, де затрималися лише на мить і так само повільно повернулися туди, звідки почали свій рух. Ти так нічого й не навчився, іди геть, — сказав йому Пастир, і, може, це означало, що він не навчився захищати життя, і тепер Марія з Магдали навчала його. Вивчай моє тіло, казала вона й повторювала, але трохи по-іншому, змінюючи лише одне слово: Вивчай своє тіло, і його плоть напружилася, затверділа, повстала, а гола й чарівна Марія з Магдали схилилася над нею і сказала: Заспокойся, ні про що не турбуйся, не рухайся, дозволь мені зробити все самій, і тоді він відчув, як частина його тіла, та сама, занурилася в її тіло, що охопило її наче вогненним кільцем, ковзаючи туди-сюди по ні�