Привид мертвого дому. Роман-квінтет

І Максові приснився сон чи, може, це було чергове марення. Він знову йшов через болото, ноги западали в твань по коліна і вище, але він був озутий у високі мисливські чоботи, на нього хмарами налітали комарі, і коли плескав себе по лиці, розтирав їх на криваві плями. Все обличчя в нього було в таких кривавих плямах, через те нагадував упиря з казки; ноги засмоктувало, а коли виривав, болото невдоволено чвакало, адже зажирало вже його в себе, а він поки що не давався. І знову пролетіли дві дикі качки: попереду качур, а ззаду й трохи збоку качка, і летіли вони з якимсь тривожним кряканням. Але він і не подумав скидати рушницю й стріляти, бо йшов через оте болото зовсім не для того. Довкола, ніби в міражі, виростали дев’ятиповерхові коробки, але всі без вікон та дверей і без пожильців — самі лише скелети будинків, правда, на одному з балконів було протягнуто шворку і на ній бовталися жіночі трусики й дитяча маєчка — вже майже зовсім перетлілі. Болото покривало будинки десь так на поверх — було таке враження, що вони потопали. Він же шукав одинадцятий номер на цій чудній вулиці. Ось, зрештою, й табличка. Двері в цьому будинку, однак, були; болото затекло у прочіл, і він пішов по замизганих сходах. На кожному передухідді були вивалені двері, і з них гостро продувало. Він знав, що йому треба на дев’ятий поверх, а ліфт напевне не працював. Однак він помилився, ліфт працював, і як тільки натис на кнопку, загув моторами. Полегшено зітхнув — було йому важко дертися сходами. Ліфт був звичайний, пописаний нецензурними словами й назвами рок-клубів, нарешті, зупинився й розсунув двері. Двері, які Макса зацікавили, не були вивалені, а дерматин на них не був порваний… Натис на кнопку дзвінка, в глибині почулися кроки.