Грот афаліни
- Автор: Мисько Павел Андреевич
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Грот афаліни». Краткое содержание книги:
Героям повісті довелося пережити багато небезпечних пригод на землі, на воді, у підводній печері, вступити у смертельний поєдинок з бандами і піратами з «китайських тріад».
— Це від голоду. І в мене так бувало, а коли поїси щось або наллєш повний живіт води, перестає, — зауважила Натача.
— Абдуло, що ми купимо Натачі, як золото знайдемо? — спитав жартома Янг.
— Будинок триповерховий у Кампонзі… Ні, краще у Свійттауні! Легковий автомобіль, слуг наймемо дюжину… Ну й заміж віддамо за принца. І вона одразу нас забуде, задере носа.
Натача кинулась на Абдулу з кулаками. А той упав від реготу на спину, підняв руки й ноги, обороняючись:
— Рятуйте-е-е!!!
— Тс-с-с, йолопе! — Янг шльопнув ластом по відстовбурченому заду Абдули. — Ще хто-небудь прибіжить… Ходімо! А то й до вечора не доберемось. — Він надів на плечі акваланг, поліз вище.
Уже чути було булькотання струмка, і охоти у всіх додалося. Янг почав упізнавати місця і швидко вивів на невеличке плоскогір'я, де крута скеля ділила струмок на два рукави. Обернувся до своїх супутників:
— Я досі вам нічого не казав про небезпеку, — мовив тихо, майже пошепки. — А вона може підстерігати нас на кожному кроці. Того разу, коли ми були тут з Амарою, по струмках і в озері нишпорили двоє англійців чи американців… По-англійському говорили… Пітом одного звати… Якщо їм пощастило знайти тут золото, то вони й захищатимуть його. Можуть пустити в хід зброю… А ми проти них зовсім беззбройні. Щоб не натрапити несподівано на них, я спочатку піду в розвідку. Коли щось, будемо обходити берегом, підемо на протилежний бік. А може, і на острів доведеться пливти. — Янг зняв на землю акваланг. — Постережіть… І нікуди не висовуйтеся!
Як усе добре пам'ятається… Он з того навісу скелі вони любувалися озером. Звідти і за Пітом стежили, і за його супутником, бачили, як розглядали вони те, що винесли з дна озера, як сперечалися.
Пішов до тих навислих скель нагнувшись, а на самий краєчок виповз на животі, висунув ніс.
Нічого підозрілого. Тільки пронизливо кричать якісь схожі на чайок птахи, шумить водоспад.
Обережно зійшов аж до води. Потоптався на камінні, оглядаючись, поторкав пальцями грудочки шумовиння. Перескакуючи з каменя на камінь, пройшов трохи праворуч. Ніде ніяких свіжих слідів…
Мабуть, Пітова компанія перестала тут бродити, може, знайшла десь краще місце. А якщо готуються до ґрунтовнішої експедиції сюди? Вони й сьогодні можуть бути тут, скажімо, на тому боці озера, де-небудь за островом. Але там немає низького берега, скелі круто звисають у воду.
«Хай сновигають там, хай бовтаються, ми їм не заважаємо. А ми тут спочатку полазимо…»
Про їжу забули. Кожне відро кам'яного друзу і гравію, гальки перегрібали утрьох. Янг не поспішав у воду. Деякі підозрілі балабушки товкли камінням на плитах-ковадлах.
Ніде не блискала жодна металева іскринка. — Амара казав, що самородки золота зверху не блищать. Перевіряйте кожну гальку, а я поплив! — Янг знову брав відро, клав у нього камінь-грузило і шльопав обережно у воду.
Круг пошуків щоразу розширювався, зачерпував грунт з різної глибини. Запливи ставали щораз довші. Чим далі від берега, тим менше було гравію і гальки, все більшими ставали каміння-напливи, частіше траплялися тріщини, заповнені майже доверху мулом. Вода не була каламутною, але видно було все гірше, ніж у морі. Не було і тієї рослинності, кольорових коралів і губок, актиній, мало було і риб. А головне — тут було холодніше, ніж у морі.
Нагріб чергове відро, витягнув на берег. Віддав Абдулі й Натачі, а сам сидів на сонці, думав. Не хотілося признаватися навіть самому собі, що весь їхній задум з цим озером і пошуками золота — авантюра. Хоча б розпитали когось або десь почитали, як шукається це золото, як «миється». Кажуть, що є ще «золотий пісок», — а що це таке, на що він схожий? Чи блищать піщинки-крупинки? А коли щось і блищить, то чи все те золото, що блищить? Як упізнати-переконатися, чим визначити? Бо бачив золото тільки у вигляді готових ювелірних виробів, прикрас… Хоч би в тієї НЇ донни Терези. Вогнем палають її перстеньки, сережки, кулони, браслети. Щодня вона змінювала їх або комбінувала по-іншому, особливо коли збиралася на танці.
Чому той Піт з компаньйоном, перш ніж залазити в озеро, перегрібав пісок і гальку в струмках? Чи не тому, що там уже сама вода попрацювала немало, промиваючи і пісок і гравій, осаджуючи на дно найважче — метал?
Виходить, треба і струмки перевірити, не тільки глибоку частину озера. Піт не дурний, коли грібся в них.
— Копуни, треба сісти й щось поїсти! — не витримав Янг. — Не полізу більше, поки добре не нагодуєте.