Грот афаліни
- Автор: Мисько Павел Андреевич
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Грот афаліни». Краткое содержание книги:
Героям повісті довелося пережити багато небезпечних пригод на землі, на воді, у підводній печері, вступити у смертельний поєдинок з бандами і піратами з «китайських тріад».
Натача швидкими рухами розв'язала шнурівку, зняла з себе плаття, зосталася в сорочці.
— На, роби потрійний. А низ у штани убереш.
— Плаття одягати не буду.
— Ну й дурень. Он малайці, майже всі у спідничках-саронгах ходять. Одягай! — Натача знову простягла плаття Янгові.
— Я не малаєць.
Натача уп'ялася зубами коло пояса плаття — тр-р-р. А потім ще й руками рвонула широко, на весь розмах. Плаття розірвалося навпіл.
— От, блузка вийшла і спідниця. Одягни блузку як сорочку, — подала йому верхню частину плаття.
— Дурна… Таке плаття порвала. Правильно Абдула казав: не треба зв'язуватися з дівчатками, — витяг шнурок з блузки, кинув його Натачі.
— Ти про мене отаке варня-якав? — Натача кинулась до Абдули знову. Той не став падати на спину, а поскакав по камінню, як козел. Натача не доганяла.
Янг одягнувся так: спочатку майку Абдули, потім Натачину «блузку», аж тоді свою сорочку. Натача і Абдула подали акваланг йому на спину.
— Довго там не будь… — говорила Натача, ніби мати відпускала погуляти неслуха-сина. Делікатно-ласкаво розправляла складки сорочки під плечовими ременями, допомогла застебнути поясний, ніжно глянула йому в очі й сором'язливо потупилась. — Може, і нам підійти берегом до південного боку? На всякий випадок… — підвела вона очі.
— Берегом туди важко. По воді простіше… Я зверху попливу, без загубника. І скоріше буде, і повітря зекономлю. Ну, не сумуйте! — сунув ноги у ще мокрі зсередини ласти, і вони відразу аж чмокнули, зняв їх. Вимив, похлюпавши, піщинки з ластів і знов «узувся», застебнув ремінчики. Забрів у озеро до пояса, помахав рукою і кинувся грудьми на воду.
— Треба було йому відро взяти, — сказав Абдула. — Зачерпнув би з найглибшого місця, а раптом… Ми тазик крутили, щоб найважчі часточки на дно сіли. А уяви собі, що це озеро теж тазик і його трясуть землетруси. Були ж тут землетруси, і не раз! От найважчі часточки найглибше і закотилися.
Натача слухала його і мовчала.
Янг плив просто на острів. Думав, що туди не більше ста метрів, а почав пливти і пливти, то відчув: помилився. На воді відстань скрадається майже вдвічі. Однак вертатися не хотів. Відпочине на острові, огляне його… А тоді можна і прямовисний південний берег обмацати, обстежити. Минулого разу, коли обходили озеро з Амарою, біля води не змогли пройти, карабкалися зверху, по кручах. Пам'ятає тільки, що глянув з обриву вниз і жахнувся: «Ух ти… Якби шубовснув звідси…»
Птахи кричали на острові дедалі пронизливіше, а в повітрі їх кружляла вже ціла хмара.
Вилазити на острів не став, оглянувся на залишених друзів. Помахав Натачі, вона стояла біля води і дивилася в його бік, а Абдули не було видно. Ліг животом на гарячий камінь, полежав, відпочиваючи. Знімати ласти не захотілося, а з ними не дуже походиш по цих брилах, що спеклися, сплавилися в одну. Аж дивно, були тут і густі кущі, знайшли за що вчепитися корінням. «Тут, мабуть, гнізд, гнізд… І яєчка можуть бути…» — але ця думка не спокусила його. Лежав, прислухався до крику птахів і, крім цього крику, нічого не чув. Відпочивши, поплив ліворуч довкола острова на південний його бік. Однак зразу висуватися не став, причаївся під навислими гілками, постежив. Ні, нічого підозрілого, навіть птахи менше стали кричати… Як гарно звідси, з острова, виглядає південний обривистий берег озера! Він ніби листковий пиріг, а сама оборка оздоблена зеленню. Листки-шари і сірі, й жовті, і руді, трохи зламані й похилені набік. Зливи або вітри поробили в них ніші й нори, і біля цих схованок кружляють гострокрилі, схожі на великих стрижів птахи.
Янг перевів погляд на водяну гладінь, де яскраво, тільки догори ногами, відбивалася вся ця круча. Світла тут було більше, ніж деінде на острові, сонце з північного заходу било променями в цей берег-обрив, розсипаючи навколо золотисті, святкові відблиски.
Тихий вітерець зовсім не здіймав хвиль, не сипав на воді брижів. Та коли подивитися просто на кручу, а звідти опустити погляд на воду, то можна в одному місці помітити якісь неповні круги-завитки із спільним центром. По цих завитках-кругах повільно рухалися пташині пір'їни/ листя. Ще не збагнув, що це може означати, а вже не витримав, поплив на самий південний бік острова, налякавши і тут птахів. В одному місці на мілководді побачив роздроблене на щебінь каміння. Порозгрібав трохи його, попересипав з долоні на долоню, пильно придивляючись. Нічого цікавого…
Спробував у ластах, розхиляючи, гущавину заростів, вибратися на берег. Але піднявся, може, метрів на два й відмовився: тут і босому, без акваланга, нелегко вилазити. Із досягнутої маленької висоти знову подивився на те місце, де кружляла вода.