Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Жартували з того і інші. Та й як було ставитись до того інакше, коли Ролф, цілий сезон плаваючи, а потім ще надриваючись на рибзаводі, ледве отримавши гроші, негайно їхав до Осло і привозив звідти ящики з радіолампами, конденсаторами, варіометрами, трансформаторами та іншим, не купивши собі навіть нової сорочки чи модної краватки, в яких красувались перед своїми подружками його однолітки? Однак кепкування; жарти не зачіпали самолюбства Ролфа, він мріяв стати радіо-конструктором і неодмінно став би ним, коли б не ця проклята окупація.

В маленькому північному місті, яким був Хаммерферст, усі знали один одного. Тут населення майже не мінялось. Рідко хто виїздив звідси і ще рідше хтось добровільно наважувався переїхати сюди на проживання. Все-таки маківка Європи, найпівнічніша її місцина. В Хаммерферсті вибирали подруг життя ще з дитинства, із шкільних років. І як це завжди буває, хлопців вибирали дівчата. Інгрід вибрала Ролфа. Для багатьох її вибір так і залишився незрозумілим. Дівчині з таким посагом, який міг за нею дати Аксель Крістіансен, належало вибирати з кола забезпечених, а не водитися з голодранцем. Він і в гімназії вчився на ті копійки, які його мати отримувала від страхової компанії за чоловіка, що загинув на морі. Пан Аксель пробував, на прохання фру Улл, якось перешкодити дружбі, однак з того нічого не вийшло — дочка була уперта і нічого не бажала слухати.

Інгрід подобалось підколювати Ролфа «схемами і клемами», проте в душі схвалювала його захоплення, резонно вважаючи, що це заняття нічим не гірше того, яким переймається її тато. Вона вважала, що ставши конструктором-інженером, Ролф підніметься до рівня їх сім'ї і батько вже не буде мати підстав противитись їх заручинам. Ролфа і Інгрід завжди бачили разом, а тому людський поголос з'єднав їх задовго до того, як Аксель Крістіансен усвідомив, що його дочка закохана в цього довгов'язого, веснянкуватого хлопця, молодшого сина його покоївки. Пан Аксель був удівцем і життя вів вельми необтяжене умовностями моралі. В Хаммерферсті його бачили рідко, вихованням дочки, якщо не враховувати нотацій, на які був щедрий і вдень, і вночі, не займався. Йому було десь майже п'ятдесят. Він вважав, що прожив свої кращі літа нудно, і поспішав надолужити, пожити трохи для себе. А для цього маківка Європи не годилася, тут потрібні були масштаби Осло, Копенгагена, Парижа, де Аксель і перебував майже постійно. Заводи, які він успадкував після смерті дружини, давали солідні прибутки, і пан Аксель міг собі дозволити жити з насолодою.