Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Жоан Фулженсіо підтримав Капітана:
— Що правда, то правда. Полковники продовжують голосувати за тих людей, які їх в свій час підтримували.
— А як наслідок, в жертву приносяться інтереси Ільєуса.
— Зобов'язання слід виконувати… — захищався полковник Амансіо Леал. — Коли ми потребували підтримки…
— Тепер перед містом стоять зовсім інші проблеми…
Доктор посварився пальцем:
— Час уже покласти край цьому неподобству. Треба обрати людей, які б уособлювали справжні інтереси нашої округи.
Полковник Мануел дас Онсас розсміявся:
— А голоси, Докторе? Де ви візьмете голоси?
Полковник Амансіо Леал сказав, як завжди, м'яко:
— Послухайте, Докторе, тепер чимало гомонять щодо прогресу, цивілізації, про необхідність докорінних змін в Ільєусі. Я щодня тільки про це й чую. Але скажіть, на милість божу, завдяки кому здійснювався цей прогрес? Хіба робили його не ми, плантатори? У нас є свої зобов'язання, які ми взяли у важкі хвилини, а ми люди слова. Допоки я живий, свій голос я віддаватиму куму Раміро Бастосу і тому, на кого він покаже. Хай навіть не знатиму його імені. А все це тому, що Раміро виявив мені велику підтримку, коли ми ризикували життям в цих нетрях…
Араб Насіб пристав до гурту, що палко обговорював важливі політичні питання. Він ще не зовсім прокинувся і мав досить заклопотаний і розгублений вигляд.
— Про що мова?
Капітан пояснив:
— Полковники через свою відсталість не розуміють, що тепер уже не ті часи, бо зараз усе виглядає інакше. І проблеми сьогодні стоять не ті, що стояли двадцять-тридцять років тому.
Але араба ця тема не зацікавила, хоча в інший час неодмінно схвилювала б його. Він ніяк не міг зжитися з думкою, що бар залишився без куховарки напередодні бенкету, тому він лише кивнув головою у відповідь на слова Капітана.
— Ви чого це такий розгублений. Що трапилось?
— Куховарка поїхала…
— Оце так причина!.. — Капітан знову поринув у дискусію, яка набирала все гостріших форм і в яку вступало все більше людей.
«Оце так причина!.. Оце так причина!..» Насіб відійшов на кілька кроків, немовби зберігаючи безпечну відстань. Гучний голос Доктора переплітався з м'яким, але вольовим голосом полковника Амансіо. Але, зрештою, його, Насіба, зовсім не обходить префектура Ільєуса, депутати, сенатори і тому подібне! Зараз для нього немає в світі нічого важливішого, ніж завтрашній обід на тридцять осіб… Коли сестри Дос Рейс і згодяться допомогти йому, то злуплять з нього, як з батька… Треба ж було трапитись біді саме в цей час, коли все йшло добре… Адже коли він купив бар «Везувій» на майдані Сан-Себастьяна в житловому кварталі далеко (проте навіть не далеко, оскільки відстані в Ільєусі мікроскопічні, а швидше — за межами) від торгового центру і зони порту, де були його основні конкуренти, то дехто з друзів і його дядько вирішили, що він збожеволів. Бар був занедбаний, ніхто його не відвідував, мухи роями вкривали стіни. А кафе в порту розквітали, там завжди було повно відвідувачів. Але Насіб не хотів, як раніше, міряти матерію за прилавком крамниці, що дісталася йому в спадщину від батька. Йому не подобалась ця робота, а ще більше товариство дядька і свояка, агронома з дослідної станції какао. Доки батько жив, крамниця торгувала добре, старий був людиною діловою і користувався повагою серед мешканців навколишніх кварталів. Дядько ж, руки в якого були зв'язані численною родиною, боявся усього нового, лякливо тупцював на місці, вдовольняючись малим. Насіб продав свою частину паю, пустив кошти в обіг, здійснив низку ризикованих операцій, продаючи і купуючи какао, і нарешті купив бар; це було майже п'ять років тому. Купив він його в одного італійця, який виїхав у провінцію, в пошуках кращої долі на плантаціях какао.
Бар в Ільєусі давав значний прибуток, навіть більший, аніж кабаре. В місті завжди було багато людей, які приїхали сюди, повіривши в чутки про можливість розбагатіти на землях какао. Юрми комівояжерів тіснились на вулицях, чимало було й приїжджих. Не одну справу було влаштовано за столиками барів, до того ж існував звичай демонструвати свою доблесть у випивці і стала модою звичка, занесена англійцями в період спорудження залізниці: пити перед сніданком і перед обідом аперитив, розігруючи в кості, кому платити. Цю звичку перейняло все чоловіче населення Ільєуса. До полудня і після п'ятої вечора бари були переповнені.