Двоє під однією парасолькою

А в чому сходилися?

Якщо чесно, ні в чому не сходилися: це й цікавило Олександра Павловича в його новій знайомій. А втім, вони поки не порівнювали свої погляди з різних приводів, не з’ясували— хто правий, а хто ні, а тому і не сварилися, жодного разу за два — так, вже майже два, який термін, однак! — тижні знайомства, хоча Олександрові Павловичу і кортіло іноді посперечатися, пофехтувати. Але до своїх тридцяти восьми років він остаточно вирішив, що будь-яке з’ясування взаємин, поглядів на світ чи — тим паче! — життєвих принципів, будь-які там суперечки з цих хворобливих принципів безперечно ведуть до незлагоди. Все це однаковою мірою стосується як чоловіків, так і жінок, і якщо з чоловіками Олександр Павлович конфліктів не уникав, не цурався них, надто по роботі, то з жінками — справа інша. Жінку не переконаєш, серйозно вважав Олександр Павлович, жінку треба визнавати такою, якою вона є, терпіти її й уважно вивчати, шукати слабкі місця, коли маєш бажання. А коли ні — то йди мимо, спокійніше буде…

Що ж до Валерії — бажання було.

Олександр Павлович вперше, певне, зустрічався з таким яскравим, кажучи казенними словами, представником віку емансипації, надзвичайно симпатичним представником — тут годі й казати, але до самої емансипації, до процесу цього горезвісного Олександр Павлович ставився з упередженням і аж ніяк не вірив у “ділових жінок”, стверджував — коли розмова про це заходила, — що “діловитість” їхня не що інше, як метод самозахисту, дурного самоутвердження, а за ним — звичайнісінька жінка, із всіма богом даними лише їй якостями. Як фізичними, так і душевними. І нічим якостей цих не приховати: хоча на якусь мить, але вихопляться вони назовні, проявлять себе.

Але ось дивно: Валерія, схоже, була винятком, нічого у неї поки що не прохоплювалося, а Олександр Павлович не терпів винятків, не вмів у них повірити, тому і поспішав на побачення до Валерії, до загадкової жінки-винятку.

До речі, Олександр Павлович не заперечував очевидного: емансипація емансипацією, а жінка Валерія — дуже цікава. В міру вродлива, в міру розумна, в міру інтелектуальна… А що без міри самовпевнена — чи інакше: впевнена у собі! — так це ще подивимося, як кажуть…

А можливо, вона просто йому подобалась?

Може, й подобалася, все буває, але Олександр Павлович ніколи не квапився з висновками, тим паче, що сталась одного разу у його житті помилка саме через квапливість: одружився — розлучився, а між цими веселими дієсловами— три з лишком роки…

Валерія поцікавилась якось:

— А навіщо одружувалися?

Олександр Павлович чесно пояснив:

— Здається, любив…

І почув у відповідь: