Двоє під однією парасолькою
- Автор: Абрамов Сергей Александрович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. І. Гриценко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Двоє під однією парасолькою». Краткое содержание книги:
БЛУКАЧ /Юнацька фантазія/
ТОМУ ЩО ТОМУ /Казково-правдива історія/
В ПРИФРОНТОВОМУ ЛІСІ /Повість/
ДВОЄ ПІД ОДНІЄЮ ПАРАСОЛЬКОЮ /Квітнева казка/
ПОТРІБНЕ ДИВО /Маленька повість/
Ось і йому, Дану, теж подав.
Спасибі тобі, Тіль, добра людина, не за пораду спасибі — не в ній суть, та й ніяких особливих рецептів Тіль не виписував — за відвертість спасибі, за те, що не удавав із себе бадьоренького, не плескав по плечу: все пройдене, Данчику, не сумуй, рідний! — за те, що зумів збагнути його і сказати про найважливіше.
Ніщо не здавалося Дану важливішим, ніж банальні в загальному одкровення Тіля, Так, банальні, але не стали вони від того безглуздіші чи невірніші. У вічному своєму прагненні до ексцентричності, до більшої оригінальності забуваємо ми про найпростіше, про споконвічне, про суть, якщо хочете, біжимо від неї, в емпіреях витаємо, а суть — унизу. Нам її знизу виносять розумні люди, а ми: ой, як примітивно, тривіально, загальновідомо!
А коли загальновідомо, то чому ж забули? Чому ж не користуєтеся?
Того останнього — щасливого! — вечора Оля зупинилася біля книжкового стелажа, пробігла поглядом по темно-синіх корінцях “Бібліотечки поета”, сказала ніби між іншим:
— “Жінко, що в тебе під шаллю?” — “Майбутнє!”
Дан тоді відзначив про себе: цитата звідкись, дівчата в нас освічені. А тепер силкувався згадати: звідки — і не міг, не знав він цих рядків, навіть вгадати автора безсилий.
Але ж Тіль про те ж говорив, тільки суворою прозою. Кожна жінка — чарівниця. Бальзам на душу, чи не так, Дан? Кожна — не тільки твоя! І треба без оглядки вірити в їхнє чаклунство і не мучитися удаваною гордістю: як я, такий сильний, з нержавіючої сталі, звичайній жінці долю вручаю?
У тому-то й секрет, що незвичайній.
Звичайні, має рацію Тіль, нині свою рівність з сильною статтю щодуху доводять, опорні позиції завойовують, світ перекинути готові. А незвичайним нічого завойовувати, вони своїх позицій ніколи не здавали, і міцнішого од цих позицій нічого в світі немає.
Дурень ти, Дан, дурень безтямний. Хотіли тебе на шлях істинний наставити, а ти, як і личить дурневі, не погодився.
Тепер і радий би все назад повернути, та пізно…
А раптом не пізно?
Знайти її, прочесати всі будинки навколо Садового кільця, цілодобово на кожній зупинці після Самотьоки чергувати, чекати, коли вийде вона з тролейбуса, повернути казку, яка і є життя…
Але ж Оля — чаклунка, вона все про нього знає, все відчуває, невже не зрозуміє, як погано йому тепер?
А коли і зрозуміє, чому б їй з’явитися? Він сам не зняв трубку з телефона, сам, ніхто його за руку не тримав.
А коли і зрозуміє, чому їй прощати його? Адже він сам вирішив, що страшна йому її чарівна сила, а отже — не потрібна.
Але ж Оля чаклунка, вона все про нього знає. Вона знає, що він її кохає, хоча і не говорив їй про те, знову гордість дурна завадила.
Але ж він не чародій і не відає: як Оля до нього ставиться? Щось не чув він від неї про кохання. Не чув, тому що не хотів чути, боявся слів, бо на них реагувати треба, інші слова у відповідь говорити — найголовніші, єдині. Немає у нього таких слів, не знав він їх ніколи, не повторював нікому…
Ні?
Є, досхочу їх є, тільки його слів, власних, виношених!
Пізно, Дан, пізно, спакуй їх якомога щільніше де-небудь на дні пам’яті — до наступного разу. Якщо він буде — наступний…
Підійшов до вікна: коли цей дощ закінчиться? Квітень на зламі, хочеться сонця, справжньої весни, зелені, сухого асфальту, розкресленого квадратами “класиків”, набридли плащі, парасольки, навіть Тілю його калоші, мабуть, остогидли.
Подивився на годинник: за дві хвилини вісімнадцята. Мовчить телефон, мовчить як заклятий, ніхто не рветься поговорити з Даном, всі, кому номер повідомив, записали його і забули.
Друзі називається…
Рівно вісімнадцята на годиннику, кінець робочого дня, контрольний “телефонний” час.
Який дощ на вулиці!
Спучуються, розскакуються водяні бульбашки на калюжах, перекинутим човном пливе-летить над ними легка-легка барвиста парасолька.
ПОТРІБНЕ ДИВО
(Маленька повість)
Цирк був порожній і лункий, немов рояль, з якого вийняли музику.