Історія польсько-українських конфліктів т.2

1. Націоналістичний напрямок — заперечення української проблеми, екстермінаційна політика включно з концепцією переселення українського населення — репрезентований національними угрупованнями: Партія Народова, Шанець і Конфедерація Народу

2. Другий напрямок, який вирішує українську проблему в рамках польської державності, прагне забезпечити українській меншості повне громадянське рівноправ'я відповідно до принципу «рівні обов'язки — рівні права». Цього напрямку дотримуються: Партія Людова, Партія Праці і ВРН, а також ОПВ, КОН й ПВ, і навіть націоналістично-імперіалістична група «Меч і Плуг».

3. Напрямок «національної автономії» для українців представлений Демократичною Партією і ПС. Якщо ПС висуває тільки тезу, то Демократична Партія концепцію автономії викладає детально, виступаючи з пропозицією утворення окремих польських і українських кантонів.

Майже жодне з угруповань не виходить у даний момент за межі загальних формулювань. Остаточна кристалізація громадської думки Краю, безумовно, буде залежати від таких елементів:

1) від сили державного ладу й становища нової Польщі в Європі та в Балтійсько-Чорноморському міжмор'ї;

2) від кінцевого формування майбутньої долі Радянської Росії та пов'язаної з цим відповіді на кардинальне для нас питання, чи виникне незалежна Україна;

3) від державотворчої здатності й громадсько-політичної культури українців у переломний період.

Слід наголосити, що серед багатьох угруповань, навіть дуже далеких одне від одного програмно й ідейно, з'являється і сильно кристалізується концепція самостійної Української держави, яка існуватиме, щільно спираючись на Польщу. Ця концепція за очевидно змінених політичних умов є поверненням до ідеї «незалежної України».

252-А/6— Ковальський при співпраці з Хроботом [Адам Добровольський, псевдо «Ковальський».

Станіслав Гербст, псевдо «Хробот»]