Листя землі. Том 1

Довелося мені шукать роботу ще далєй од батька, в Катеринославі, на збройному заводі. За тиждень я засвоїв одну операцію — нарізка різьби на шийці шестидюймового снаряда і почав працювати на верстаті. Норми ми сяк-так виконували, але — не більше, щоб адміністрація не знизила розцінок. Але з заводу раніше гудка не підеш, і ми, щоб убити час, співали. Тут я вивчив і запам'ятав пісню: «По улицам ходила большая крокодила, она голодная бы ла, вдруг увидела китайца…» Я зняв куток, платив сім карбованців щомісяця. У вихідні я нікуди не ходив, відсиплявся, бо не було святкової одежі. А в робітника, з яким я проживав у кімнаті: був чистий костюм, фетровий капелюх, хромові ботинки і навіть — тростинка. Правда, під верхньою накрохмаленою сорочкою у нього не було нижньої, він здавав її до понеділка в прання. Але про це знав тільки я. Зовні це був франт, він соромився зі мною, злидарем, ходити по місту, тим більше — до кінотеатру. І це мене дуже пригнічувало. Але треба було думати не про костюм та тростинку, а про теплий піджак, бо вже починалася зима. Хтось мені підказав, і я купив теплий піджак у кредит, виплачував за нього чотири місяці.

І тут сталася Лютнева революція. Скинули ненависного царя. Народ радів. Усі говорили про свободу, про майбутнє щасливе життя. Я вивчив нові пісні — про те, як боролися робітники за свободу свою: «Смело, товарищи, в ногу», «Марсельєзу», «Варшав'янку» «Вы жертвою пали». Наш завод вийшов на загальноміську демонстрацію, попереду крокував духовий оркестр. Перше, ніж піти на демонстрацію, я мусив подумати, у що одягтися. Виручив мій сусіда по кімнаті, «франт». Він запропонував мені зимове пальто з каракулевим коміром. Я виглядав у ньому досить пристойно. Робітники, з червоними прапорами і оркестром попереду, рушили до центру міста. У кожного демонстранта — червоний бантик на грудях. І я приколов бантик до пальта з каракулевим коміром. На червоних полотнищах були написані білою фарбою лозунги: «Хай живе свобода, хай живе революція!» Душа моя тремтіла од захоплення. Відтак слово «мітинг» стало дуже модним, народ мітингував з будь-якої причини і без причин. Все менше хотілося працювати біля верстата. Мітингувать було приємніше. Газети різних політичних спрямувань приносили прямо до цеху. Мені спочатку подобалися дві партії — анархісти і більшовики, але згодом я зупинився на більшовиках. Якось в обідню перерву забрів я до механічного цеху, там точилася голосна балачка про партії. Я признався, що люблю більшовиків. «Чому — більшовиків?»— запитали у мене. «Тому, що більшовики обіцяють найбільше благ нашому братові, робітникові, а я по зав'язку вже наголодувався й настраждавсь за свій короткий вік!» — твердо сказав я. Незабаром я дізнався, що головний більшовик — Ленін. Його ім'я ставало все популярніше серед робітників. У книжкових крамницях з'явилися книги Леніна, Бухаріна. Я купив книгу «Розвиток капіталізму в Росії», лише через те купив, що її написав Ленін. Досі я ніколи книжок не купляв, не було за що, та й не тягло мене до книжок. Перше, ніж її купити, я засумнівався, чи справді її написав саме той Ленін, бо на обкладинці стояло не В. Ленін, а Н. Ленін. Господар крамниці пояснив мені, що це — псевдонім. Оскільки я уперше чув таке слово, він роз'яснив, що таке псевдонім. Прийшовши на свою квартиру, я почав читати. Але книга видалася мені дуже нудною. Багато чого я в ній не розумів. Другого дня я подався до іншої книгарні і продав книгу.