Дияволи з "Веселого пекла"

Кноль сів так, щоб бачити всю вулицю, яка вела до школи Хетеля. Від школи три-чотири хвилини ходу, але ж зараз у них переполох. Він точно знав, що вся компанія зібралась у Хетелевому будинку. Все почалося з учорашньої розмови з господарем магазинчика напроти школи. Кноль сказав йому, що вивчає торговельну кон'юнктуру в маленьких містах — хоче сам відкрити десь магазинчик, і цим привернув до себе серце балакучого товстуна. Той довго скаржився на застій у торгівлі й вередливість клієнтів. Взяти хоча б власника школи гера Хетеля. Завжди пив коньяк і звичайний німецький шнапс, а тепер давай йому віскі і навіть джин. Добре, що того дня він їздив до Зальцбурга і встиг до вечора привезти ящик цих напоїв, але хіба, так роблять. Він уже більше десяти років вивчає смаки своїх клієнтів і майже точно знає, коли й що вони купуватимуть. В Альт-Аусзее ніхто ніколи не пив джину, і раптом таке. І не одну чи дві пляшки, а давай відразу пів-ящика. Він міг би подумати, що гер Хетель збожеволів, але ж така поважна, респектабельна людина!

— А може, у нього планується бенкет чи скоро якесь сімейне свято? — запитав інспектор.

— Я знаю дні іменин усіх моїх клієнтів, — зверхньо відповів товстун. — І приблизно уявляю собі, що вони замовлятимуть.

— Але ж ви не знаєте, коли й до кого приїдуть гості, — заперечив Кноль. — Я впевнений, що в цього… як його… Хетеля зараз хтось гостює.

— Я сам так вважав, — відмахнувся товстун, — тиждень тому навіть бачив, як гер Хетель привіз якихось двох чужаків. Увечері я саме вимкнув світло і збирався зачиняти магазин: він привіз їх у своєму «опелі». Вранці я запитав гера Хетеля, чи не потрібно чогось його гостям, а він сказав, що вони вже поїхали.

— Так, — погодився Кноль, — яке кому діло, хто і що п'є. Аби пилося й купувалося! До речі, — поцікавився наче між іншим, — гер Хетель сам замовляв спиртне?

— Він посилав шофера до Зальцбурга, — пояснив товстун, — гер Хетель знає, що в мене нема джину. Та й звідки йому бути? — спалахнув раптом. — Але шофер побачив, що я їду в місто, і попросив мене. А сам, — підморгнув, — до якоїсь фройляйн. Цьому шоферові пальця в рота не клади — справжній жеребець!

Кноль подумав, як гарно мати справу з базіками. Хетель — розумний, передбачив навіть дрібниці, та ось що таке — мати лінивого слугу і балакучого крамаря напроти….

«Але ж вони могли накивати п'ятами після розкриття тайника, — прийшла думка, — і зараз у Хетеля нікого нема».