Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
— Ідемо! — Бонне потягнувся за капелюхом. — Сподіваюсь, сторонніх туди не допустили?
— Поліцейський інспектор чекає на нас. Правда, його атакують журналісти, та він знає свою оправу.
Бонне насунув капелюх на лоб.
— Мені не хотілося б, щоб моє фото з'явилося в газетах, — пояснив. — І прізвище. Я — експерт і все.
Ще здалеку вони побачили натовп біля бібліотечної брами. На щастя, йшов дощ, і Бонне підняв комір плаща, загороджуючись від фотоспалахів. Один з найнахабніших репортерів спробував прослизнути до приміщення між ним і Кнолем, та поліцейський в останній момент витяг його за комір.
У кімнаті Ціммера на них чекала енергійного вигляду людина.
— Інспектор кримінальної поліції Барц, — відрекомендував його Кноль.
Інспектор не любив марнувати час.
— Годину тому нам подзвонив один із співробітників бібліотеки, — почав складати рапорт. — Щодня рівно о восьмій хранитель рукописів і першодруків Ціммер відчиняв їм двері, та цього ранку вони знайшли браму замкнутою. Почали грюкати, але дарма. Через двадцять хвилин подзвонили нам. Довелося зламати замок. В одній з підвальних кімнат замка ми знайшли розкритий тайник, обладнаний під підлогою. В кімнаті бібліотекаря сліди поспішного від'їзду. Помічник Ціммера гер Шварц — він чекає в сусідній кімнаті, — свідчить, що його шеф був людина надзвичайно пунктуальна і акуратна, навіть до педантичності. З усього цього можна зробити висновок, що Ціммер, який працював тут уже багато років, знайшов тайник, увійшов з кимось у злочинну змову — один він за ніч не міг розбити тайник — і вивіз те, що було замуровано в підвалі.
Бонне подякував інспекторові. Попросив:
— Покажіть мені, будь ласка, все це.
Вони спустились у підвал, і комісар довго стояв на порозі кімнати, розглядаючи розбиту підлогу.
— Відбитки пальців? — запитав у інспектора Барца.
— Тут не знайдено. Ми вже обстежили кімнату бібліотекаря, і все, що знайшли, відправили до лабораторії.
Комісар кивнув і боком прослизнув до кімнати. Присів над розбитою підлогою, покликав Кноля. Підняв уламок цементу, що валявся поруч, показав на слід від контейнера.
— Все було зроблено із знанням справи. Свинцеві контейнери закладені цеглою і залиті цементом. Над усім цим звичайна дерев'яна підлога. Сто років шукай — не знайдеш.
— Але ж знайшли, — заперечив Кноль.
Бонне промимрив у відповідь щось невиразне. Витяг складаний метр, почав міряти слід від контейнера.
— Визначаєте розмір ящиків? — здогадався Кноль.
— На моєму місці ви б зробили те ж саме, — задоволено похитав головою Бонне. Він довго лазив по підлозі, розглядаючи мало не кожен уламок цегли. Нарешті струсив порох із брюк, констатував:
— Тепер мені хотілось би оглянути коридор. — Попросив інспектора Барца: — Там темнувато, чи не могли б ви посилити освітлення?
— Хвилинку, — відповів той. — Маємо рефлектори.
— Тільки обережно, — заблагав Бонне, — не затопчіть слідів!
— Мої люди знають справу! — кинув інспектор з гідністю.
Через кілька хвилин у коридорі спалахнули рефлектори. Бонне уважно, метр за метром, розглядав підлогу й стіни, мало не повзаючи по кам'яних плитах. Кілька разів задоволено хмикав. На сходах щось привернуло його увагу. Попросив спрямувати туди промінь, став на коліна і ледь не обнюхав камінь. Витяг ніж, щось акуратно зняв із приступки і загорнув у папірець. Піднявшись сходами, знову присів і почав збирати якесь сміття на долоню, підсвистуючи од задоволення. Загорнув знайдене у папірець, попросив Кноля:
— Запитайте в того… ну, помічника Ціммера, чи не носив його шеф окуляри?
Інспектор повернувся, коли Бонне, стоячи на колінах, розглядав підлогу.
— Каже, що Ціммер мав чудовий зір.
— Ага… — Бонне буцімто пропустив це повідомлення повз вуха. — Гляньте-но сюди, інспекторе.
Кноль опустився на коліна.
— Сліди металу… — помацав пальцем, — свинцю. Від ящика?
— Так, — Бонне тихо засміявся, — від ящика із золотом.
— Ви вважаєте, що в тайнику було золото?
— Упевнений. Можливо, платина. Але я читав, що есесівці вивозили до «Альпійської фортеці» золото у злитках.
— У свинцевих контейнерах могли бути папери… важливі документи чи фальшиві гроші… Вони це також вивозили.
— Ну, який би дурень замуровував фальшиві гроші!
— А документи?
— Ми знаємо з вами розмір ящиків, котрі зберігалися у тайнику. Коли б у них були папери, навіть старий бібліотекар без особливого напруження дотягнув би їх до виходу. Я обстежив підлогу. Вона вся у свинцевих плямах. Вони ставили ящики й перепочивали. Отже…