Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
Три чорти у горлянку, і для чого випускають ці мікролітражні нікчеми?
Може, водій мікролітражки відчув Кнолеві волання і збільшив швидкість, а може, «американець» пригальмував, побачивши на узбіччі машину, але мікролітражка встигла проминути «мерседес» на якусь частку секунди раніше.
Кноль злорадно подивився вслід «понтіаку» — від серця відлягло і чомусь відразу захотілося їсти. Згадав, що випив лише чашку холодної кави, озирнувся і побачив промаслений пакунок біля заднього скла. Розгорнув,і знайшов бутерброди з сиром.
Кноль сів просто на траву, спершись спиною на крило машини, і довго жував, давлячись черствим хлібом. Думав: Хетель витискує зі свого грузовичка кілометрів вісімдесят-дев'яносто на годину, в середньому виходить не менше сімдесяти, за півгодини — тридцять п'ять.
Цікаво, куди вони рвонули?
Через шість кілометрів поворот у гори. На їхньому місці він їхав би тільки в гори. Там можна перебути десь на хуторі у знайомого. Звичайно, коли є знайомі.» Знайомі завжди допоможуть — всюди треба мати друзів. Чому в нього мало друзів? Ну, й наплювати. Тепер у них з Гертрудою є гроші, багато грошей, а чим більше грошей, тим більше друзів. Правда, ціна таким друзям — тьху, але про це скоро забуваєш, починаєш вважати друзями навіть похлібців — і так до першого крутого повороту.
Куди діваються друзі, коли тобі погано?
Глянув на годинник — минуло двадцять шість хвилин. Витяг із кишені довгого гострого цвяха, ввігнав рукояткою викрутки в заднє колесо. Зашипіло. Інспектор почекав ще кілька хвилин і сів за кермо. Увімкнув радіо.
— Увага, увага! — почав упевнено. — «Форд»-сімнадцятий і «форд»-вісімнадцятий!.. З воріт вілли вийшов жовтий грузовий «фіат», номер ТВ сто тридцять один — тридцять п'ять… За кермом підопічний… Починаю переслідування… Йде в бік Зальцбурга. «Сімнадцятому» йти навздогін. «Вісімнадцятий» займає моє місце, веде спостереження за віллою. Зрозуміло?
— Ви чуєте мене, інспекторе? — захрипів динамік. — Говорить «форд»-сімнадцятий… Вас зрозумів, іду навздогін!
Кноль рвонув «мерседес». Машина пішла рівно, та через кілометр шина остаточно спустила, «мерседес» почало заносити. Кноль схопився за мікрофон.
— «Форд»-сімнадцятий! — вигукнув, імітуючи хвилювання. — У мене спустила шина! Швидше, чорт забирай, швидше!.. — Інспектор проїхав ще трохи на ободі, вильнув так, що автомобіль ледь не з'їхав передніми колесами в кювет. — Усім поліцейським постам! — мовив голосно і мало не урочисто. — Говорить інспектор Кноль. Слухайте наказ: затримати жовтий вантажний «фіат» номер ТВ сто тридцять один — тридцять п'ять! Шофера і пасажирів заарештувати!
Вимкнув мотор і вистрибнув. З-за повороту на шаленій швидкості виринув чорний «форд». Кноль підняв руку, машина загальмувала так, що засмерділо паленою гумою. Інспектор кинувся на заднє сидіння.
— Давай швидше! — наказав. — У мене спустило колесо, ї вони пішли вперед! — Поплескав по плечі, поліцейського, що сидів поруч з шофером. — Мікрофон мені! Повторюю наказ всім патрулям: затримати жовтий вантажний «фіат» номер ТВ сто тридцять один — тридцять п'ять! Водія й пасажирів заарештувати!
Мелькнув знак роздоріжжя.
— Куди? — запитав шофер.
— Ліворуч, — наказав Кноль. — Прямо Зальцбург, там їх затримають і без нас. У горах їм нема чого робити. Певно, намагатимуться їхати малолюдними бічними дорогами, може, в навколишніх селах мають явки…
— Скільки їх? — перепитав шофер.
— Водій і двоє в кузові… Знаття б… — Кноль зітхнув. — Ми б спокійно взяли їх уночі…
Стрілка спідометра перейшла цифру «130». Попереду виднілося село. Трохи зменшивши швидкість, промчали через нього, і знову — сто тридцять…
Ще одне село, але жовтий грузовик наче корова язиком злизала.
— Мабуть, вони подалися в гори, — висловив догадку поліцейський.
— Тільки втратили час!.. — буркнув Кноль. — Вертаємось.
Коли Хетель поклав трубку, Ангель, який саме збирався снідати, мало. не перелив молоко собі в склянку.
— Що з вами, Вольфганг? — стривожився.
Хетель стояв, вирячивши очі, обличчя в нього почервоніло, і руки безвільно повисли.
— Щось трапилося, Вольфганг? — Ангель поставив пляшку з молоком, підскочив до Хетеля, трусонув його за плече.
— Поліція… Ми оточені… — пробелькотів Хетель.