Чужинець в Олондрії (ЛП)

Саме її слабкість зробила мене сильною. У перший момент, коли я побачила чоловіка киїтна, мій інстинкт звелів мені впасти, перестати дихати, померти — і, можливо, якби я була сама, то могла б зомліти від абсолютного жаху, і вони занесли б мене у свою печеру. Але Аїнут мене врятувала; вона врятувала нас обох. Ми витріщилися на чоловіка, і при цьому помітили якийсь рух вгорі, якусь тінь в лоні печери, і та тінь рухалася до світла, і стало видно шкарлатне волосся й таку ж бороду, що звисала аж до куряви під ногами, і Аїнут закричала… Вона кричала й кричала, кричала не зупиняючись. І тоді перший чоловік, що стояв ближче до нас, підніс руки і помахав ними, так ніби підкликав нас, і рушив до нас по траві; ось тут сила до мене повернулася, і я смикнула Аїнут за плече і почала тікати, тягнучи її й гукаючи до на неї, аби бігла, аби припинила кричати й бігла. Ми бігли, спотикаючись, вздовж пляжу. Чоловік нас наздоганяв. Тоді все до мене повернулося, все. Материні застереження, тривожні тиради, що так мене дратували, не запливай так далеко, Джіссавет, обіцяй мені, не наближайся до того берега при печерах. Я почала молитися до батькової джат. Якщо виберуся звідси, то слухатимусь її, любитиму її більше, ніколи більше не буду неслухняною їй. Якимось дивом ми таки добігли до човнів. Я розвернула Аїнут до себе, примусила її випростатися і з цілої сили зацідила їй ляпаса. Сідай у свій човен, звеліла їй. Я тебе залишаю. Чуєш мене? Я залишаю тебе позаду. — Ридання, крики і яскраво-синє море. Ми зіштовхнули човни у воду, видерлися на них, налягли на весла і поволі відійшли від того проклятого берега.