Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Публицистика » Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]
Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]

Электронная книга - «Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]». Краткое содержание книги:

Це — спроба розповісти про те, що зазвичай залишається за кадром телевізійних репортажів, нагадати не лише про війну, а й про тих, чиї імена ніколи не прозвучать в ефірі та не з’являться на сторінках газетної хроніки, — живих і загиблих воїнів неоголошеної війни, що не народилися героями, але стали ними… За кожною подією цієї війни, яку колись осмислять військові аналітики й стратеги — Кримом весни 2014-го й Донецьком, горою Карачун і ДАП, Іловайськом і Дебальцевим, — сотні життів її безпосередніх учасників: живих, які особисто розкажуть про себе на цих сторінках, та мертвих, голосом яких стануть їхні рідні й бойові побратими. Подвиг льотчиків із бригади морської авіації в Новофедорівці, що вивели з Криму унікальну військову техніку, персональна інформаційна війна, яку розпочав проти Росії ще на початку 2000-х наглядач українського маяка у Форосі, історії донецьких ультрас, із яких утворився добровольчий батальйон «Донбас»… Та інший бік цієї війни — політичні й фінансові оборудки й те, що називають «небойовими втратами». Без міфологізації, без танців на кістках у цій книжці — розповіді тих, хто зробив достатньо для України, аби бути нарешті почутим.
1 ... 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111
Перейти на страницу:

Та й оце ж учора зібрались, трохи попили, поговорили, сказали, хто тут вар’ят. Ілька — дружина — обіжена. Усі кругом обіжені, тільки Віталя довольний, попав у рідну стихію.

Приклад Віталіка непоодинокий. Тисячі людей підписують контракт, бо не здатні адаптуватися до цивільного життя після війни.

— Дзвоню хлопцям — по селах сидять. Бо то багато, багато серед нас таких простих селян, знаєш. Тоже боляче їх слухати. Приїжджають вони туда, починають там їх поїти. Находяться там всякі наливайки — і давай, ти такий герой, давай. Друзі, родичі. Та це ж для села така подія, як я не знаю. Та то і для міста тоже, вся родина починає. Ну, бо це найнебезпечніша штука для тих, хто вертається. Я сам перший отпуск пам’ятаю туманно, бо мене крило і закладав трохи. Є такі, коли не подзвониш, то чую по голосу, що п’яні. Ти йому кажеш: «Давай на роботу кудись, жінка дома, ти ж таке пережив, чоловіче, цінуй, що ти маєш». Нє, тут йому погано. Бо він задзвонив одному, задзвонив другому: «А пам’ятаєш, як ми то, а пам’ятаєш, як ми цей». Та пам’ятаю, чоловіче. Будем ще згадувати все життя. Але нашо ти це… Починаються ці п’янки безконечні. Це ж тоже, напевне, якийсь синдром оцього повернення. Тяжко, інший там без роботи сидить. Десь працював, зараз прикрилася контора, ще щось. Куча народу зараз оце на контракт ідуть з наших. Немає де подітися. За кордон не хочуть. Та й таке.

Справа не тільки у психології, а й у змінах на фізичному рівні.

— Тут просто от такий був зажатий в кулак організм. Ще до сих пір кожні дві години просинаєшся, очі відкриваєш. Не те що там кошмари, а іменно те, що організм заточений, бо тобі треба проснутися. Кожні дві години там хтось мінявся, а я у бліндажі спав. Одні приходили з наряду, зі зміни, з позиції, хлоп — ці прийшли. Це вже значить, що третя ночі. «Що, пацани, там тихо?» — «Та нє, годину тому щось пролетіло». Або: «Що там, холодно?» Інші збираються — ідуть. Потім ще дві годинки кимарнув чи годинку, і вже треба підриватись, бо вже твоя черга. Не привик організм спати довго. Привик тільки, що годинка-дві треба очі відкрити. Так оце намагаємось часто триматись разом, час від часу збираємось. Чи на день народження чийсь, чи просто так, чи 18-го там річниця виходу була, і тоже зібрались, ну, вчора зібрались. Хто ще там, то ще зідзвонюємось. Що там треба, що не треба, щось порадити, не знаю — елементарно. Та й з інших областей тоже хлопці дзвонять. Чи я їм, чи вони мені. Тоже у всіх такий пригнічений стан. Тяжко вертатися, тяжко, не можеш себе найти.

Державних програм реабілітації практично нема. І жоден колишній військовий не довіриться цивільному психологу. Недивно, що вчорашні герої іноді перетворюються на протилежність — агресорів.

— Я був там, а тепер роблю що хочу, — заявив одній журналістці вчорашній військовий, який сьогодні займається нелегальним видобутком бурштину на Рівненщині.

Найлегше адаптуються професійні військові. І просто сильні духом люди.

Майже усі центральні канали зі смаком показали сюжети про відкриття у Києві закладу «Pizza Veterano». Двоє ветеранів війни — Леонід Остальцев і Рафаїл Агаєв — вирішили не чекати подачок від держави, а почати власну справу. Головний на кухні — Рафаїл Агаєв, Раф, давній друг Леоніда Остальцева і «магістр піци». Крім Рафа, на кухні працює десантник з Дніпропетровська Артем Руденко. «Вчився у школі, служив в армії. Мав своє підприємство, трохи працював офіціантом, барменом. На сході був у складі 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Повернувся додому і поїхав до Києва, шукав житло і роботу. Проходив у військовій формі повз, Льоня покликав до піцерії. Принесли піцу. Подякував. Спитав, чи візьмуть на роботу. Спочатку вакансій не було, але за пару днів зателефонували — робота знайшлася», — така ось коротка історія працевлаштування ветерана у ветеранську піцерію.

1 ... 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)