Моральні листи до Луцілія

    ...Орків лежить воротар у кривавій

Темній печері на купі кісток недогризених... Лютим

Гавкотом вічно лякає він тіні німі та безкровні(4).

Але, якщо й переконаємось, що все це лише байки і що похованим ніщо вже не грозить, то тут нас підстерігає ще один страх: адже в однаковій мірі моторошно -- бути під землею чи взагалі ніде не бути. То хіба ж це не заслуговує слави, хіба не є найвищим виявом сили людського духу - сміливо піти на смерть усупереч тим переконанням, що віддавна закоренились у нашій свідомості? А наш дух ніколи не підніметься до вершин доброчесності, якщо віритиме, що смерть - зло. Підніметься лише тоді, коли вважатиме її для себе байдужою. Адже це суперечило б самій природі, якби хтось із великою рішучістю брався за щось таке, що вважає злом: кожен тут і зволікатиме, й лінуватиметься. Зрештою, чи може бути славним те, що робимо з нехіттю, раз по раз ухиляючись від роботи? Доброчесність ні до чого не береться з примусу. Додай ось що: не буде чесним те, до чого прикладешся не всім своїм серцем, у що вкладеш не всю душу, якщо хоч маленькою її часткою відчуватимеш спротив. А коли хтось таки береться за погане діло,- чи то лякаючись гіршого, чи в надії на краще, задля чого варто перетерпіти гіркоту якогось одного зла,- то в людині стають одна проти одної дві суперечливі думки: з одного боку, та, що радить виконати намір, а з другого - та, що тягне назад, велить уникати всього підозрілого й небезпечного. Ось так і хитається людина, мов на роздоріжжі; а коли так стається, то вже годі й говорити про якусь славу. Ну, а доброчесність здійснює задумане при цілковитій душевній злагоді й не боїться того, що робить.

Ти не схиляйсь перед злом, а хоробріше йди проти нього,

Поки фортуна сприяє тобі!..

Але ти не йтимеш хоробріше, якщо вважаєш, що все це - таки справді зло. Треба викоренити цю думку з душі! В іншому разі залишиться ще якесь підозріння, що охолодить твій запал.

Наші хочуть, щоб довід Зенона видався правдивим, а той, що йому протиставляється,- хибним. Я ж не вивіряю того з приписами діалектики й не вдаюсь до найпустішого мистецтва словесної плутанини. Вважаю, що треба відкинути весь цей спосіб доведення,- коли той, кого запитують, гадаючи, що його збили з пантелику, одне щось відповідає, інше - думає. В пошуках правди треба діяти простіше, у боротьбі зі страхом - рішучіше. Все те, що вони понакручували, я хотів би розплутати й вивести крутіїв на чисту воду, але не для того, щоб нав'язувати свою думку, а щоб переконати. От як, скажімо, підбадьорити військо, що має виступити до смертного бою в обороні своїх дружин та дітей? Вкажу тобі Фабіїв(6), які силами липі одного свого роду взялися за війну, що стосувалась усієї держави. Подам тобі як зразок лаконців, які, не полишивши для себе надії ні на перемогу, ані на відступ, розташувались у самій Термопільській ущелині - місці, що мало стати для них могилою. То як заохочуватимеш їх, щоб своїми грудьми перейняли загибель, яка мала звалитись на весь народ, як заохочуватимеш, щоб радше пішли з життя, але не зі свого місця? Невже ось такими словами: «Що є злом, те не може бути славним. Смерть буває славною, отже, смерть - не зло»? От дійова промова! Хто, почувши таке, завагається кинутись на вістря ворожих мечів і стоячи зустріти смерть? А тим часом якими мужніми словами звернувся до воїнів Леонід: «Снідаючи, не забувайте, мої друзі, що вечеряти нам доведеться вже у підземному світі!»(7) І нікому на ті слова не зсудомило щелепи, нікому шматок не став у горлі, не випав із руки: охоче погодилися бути і на сніданку, й на вечері. Ну, а той римський вождь, який, посилаючи воїнів, щоб зайняли якесь важливе місце, хоч на шляху до нього стояла величезна кількість ворожого війська, сказав їм: «Піти туди, мої друзі, необхідно, але вернутися - нема необхідності»(8). Бачиш, наскільки простою і владною є доброчесність. А кому ж із смертних можуть додати мужності, кого можуть зробити стійкішим ваші словесні викрути? Вони здатні хіба що ослабити дух; його ж саме тоді, коли перед ним якесь велике діло, треба якнайменше займати чимось дрібним та заплутаним. Не лише трьомстам(9) - усім смертним необхідно позбутися страху перед смертю. Як же ти переконаєш їх, що смерть - не зло? Як подолаєш одвічний передсуд, яким вони просякнули від самого дитинства? Яку знайдеш запомогу? Що скажеш людській немочі? Яким словом спонукаєш із запалом кинутись у гущу небезпек? Якою промовою розвієш той одностайний страх? Якими зусиллями відвернеш спрямоване проти тебе переконання всього людського роду? Укладаєш мені хитромудрі слова, сплітаєш підступні питання? А могутні чудиська можна по-конати лише могутньою зброєю. На ту жорстоку африканську змію, що для римських легіонів була страшнішою від самої війни, даремно цілитись із луків та пращ. її не вражало навіть муроломне знаряддя: велетенське і відповідно до своєї розлогості тверде тіло відбивало залізо і взагалі все те, що кидала на нього людська рука. Лиш уламками скелі зламано їй хребта. А проти смерті піднімаєш таку нікчемну зброю? З шилом ідеш на лева? Тонких, нічого сказати, добираєш слів. Нічого немає тоншого, ніж остюк. Але сама тонкість робить деякі речі непотрібними, надаремними.