Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні
- Автор: Денисенко Олександр
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-288-6
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні». Краткое содержание книги:
— Ми ж з вами не домовлялися про таку велику суму, — сказала стривожено вона, і серце її йокнуло, турбуючись про малу дитину. Недарма вона повсякчас сварила себе, що брала за добре діло гроші.
— Бо ми не знали, що ваш хлопчик такий цінний, — спокійно сказала пані Глокія, мелькнула студеними очицями, схожими на дві бездонні каламутні вирви, і поклала Матінці руку на плече.
Рука виявилася несподівано важкою і холодною. І від її ваготи Люція й думати забула про маленького Рисочку і його майбуття. Натомість страх перед голодом, що в'ївся в її підсвідомість у сирітському дитинстві, заволодів нею з неймовірною силою. Він плодив жадібність і ненажерливість, яких направду вона ніколи не знала. І жінка сама дивувалася, звідки у ній виросли ці жахливі бажання, а водночас збентежено кумекала, чи ж не продешевила, продаючи Рисочку. У її жилах прискорилась теча крові, по тілу розлилася палка й жадлива хвиля, і Люція, сама того не хотячи, аж роззявила рота, щоб сказати: «Давайте грошей ще!»
І пані Глокія, котра немов читала її думки, вихопила зі своєї кишені здоровенну пачку зелених американських доларів і запхнула її до Люціїного рота.
— Швидше, голдобонько, бо зараз нашу хмарку відженуть від сонця, — сказав пан Маттей, зиркаючи крізь чудернацький дванадцятикінчастий прилад на небо. Потім він повернув свій астрономічний пристрій на Матінку Люцію. І її очі обпекло чимось несамовито синюшним і їдким. У неї бризнули сльози. Вона похитнулась, заточилася і ледве не впала.
Маттей, холоднокровно очікуючи, дивився, як продавчиня ґалантерійного краму хилитається, немов китайський бовванець, і, вочевидячки, й не думав її підтримувати. Дочекавшись моменту, коли та відновила рівновагу, він простяг до неї руку з довгими покрученими нігтями. На кожному загнутому пазурчикові висів мішечок з великими паками паперових гривень. Люція, ледве тримаючись на ногах, схопила їх усі, мимоволі випускаючи з рук малого. І той був би впав на тротуар, якби його миттю не підхопила пані Глокія. Вона відразу блискавичним рухом завинула чималу дитину в довгу чорну полу свого плаща. Так що першому-ліпшому невтаємниченому перехожому все мало видатися дуже простим: ось був собі хлопчик — гульк — і зник!
— Встигли, — сказала Глокія, глянула на хмарку, що ще закривала сонце, а потім, зазираючи в обличчя Матінці Люції, прошепотіла, свистячи язиком і блимаючи крижаними очима: — Краще вам про Марка забути. Якщо згадаєте, то полисієте. А як захочете комусь про Марка сказати, то вас заціпить довіку.
— І язик волоссям поросте! — якось недобре сміючись чи булькаючи, ніби термосячи напівпорожнім барилом з пивом, пророкотів Маттей.
Перестрашена Люція з пачкою доларів у роті тільки безмовно похитала головою. І це більше нагадувало бездумне матляння головою чи то кози, чи корови. Матуся таки насправжки заніміла. А коли глянула на пані Глокію і пана Маттея Пущинських, котрі повільно ступали поміж базарної юрми у своїх чорних довгополих плащах, то не побачила ніякого немовляти в їхніх руках… Власне, про малого вона і думати забула. Плащі щільно облипали фігури обох стареньких, і жодна душа на луцькому ринку й гадки не мала, що перестаркувата пані, котру притримує під лікоть ветхий дідок, ховає в себе за пазухою щойно куплене величеньке дитинча.
Матінка Люція витягла спроквола доларову пачку. І не розуміючи, що з нею відбувається, заводила очима по ній і родимій плямі у вигляді зерна пшениці на своїй долоні. У її голові луною шугала і незліченну кількість разів повторювалася одна думка: «Як добре, що я нічого не сказала Пущинським про…» Але вона забула, про що збиралася сказати цим двом дивним, трохи страхітливим стариганям. А коли б згадала, то, певне, сама б злякалася, бо перш ніж продати Марка, вона думала назвати Пущинським його справжнє прізвище «Рисочка».
Щоправда, це ім'я було і так добре тим панам відоме.
Як, зрештою, і багато чого іншого з коротенької біографії хлопчика, котрий від народження вже змінив три родини і тепер потрапив аж у четверті руки. Але ані загадковим Пущинським, ані багатьом іншим, у кого опинявся Рисочка, не була відома його справжня таємниця.
Хоча, в немовлячому розумінні Марка, таємниць для нього взагалі ніяких не існувало. Він би з радістю поділився з будь-ким абиякими своїми секретами, якщо б умів говорити чи розумів, що таке насправді є таїною у людському розумінні. Тому, корячись своїй невинній природі, він майстрував нерозбірливі вигуки. І крізь запазушний отвір плаща пані Глокії щиро всміхався небові.
Там, угорі, він бачив чотирьох довготелесих дівчат у червонястих колготах з люрексом, у різнокольорових ясних спідницях із пацьорками і в блискучих золотих та срібних топіках. Вони товклися по краях сірої хмари, що затуляла від людського світу сонце, і репіжили її довгими ляпачками, немов вибивали від пилюки та комашні, чи турлили її з небосхилу геть.