Киянка Красуня Подолянка

Та тверде було бусурманське серце. Камінь зм'як би скоріше, ніж воно. І хан не лише не змилосердився, а ще й посміятися з князевих послів схотів. Покликав князівну, зібрав усіх вельмож, усіх гостей і при них та при синові всю пригоду з Подолянкою оповів.

— Тепер, — каже, — вони привезли мені сто табунів коней і пригнали тисячу наших підданих, що у війні в неволю попали. Дивіться ж, що я на це скажу!

Гукнув на слуг і наказує:

— Їдьте мерщій на пасовисько і відділіть сто табунів коней, а в місті наловіть тисячу людей! Коней порозганяйте у степ, а людям голови повідрубуйте! Забагато маємо коней, а від людей тісно в місті.

Як почули це присутні, то їм від страху аж мороз по спині пробіг. Однак, ніхто не зважився проти ханового наказу слова сказати.

А хан, ніби нічого й не сталося, всміхається і до київських послів такими словами промовляє:

— Видно, ваш князь не знає, що у мене сміттям називається таке, що там у вас велику вагу має. Тримаю я вашу князівну для свого сина, бо другої такої красуні у світі нема. Коли ж уже хочете й справді її назад, в обмін дістати, то дайте мені щось таке, чого я ще не мав і не бачив. Та добре запам'ятайте: не хочу ні золота, ні самоцвітів, але хочу такого, що було б гарне, як золото, і самоцвіт,[44] і як сама Киянка Красуня Подолянка. Як до семи днів мені таке принесете — віддам вам вашу князівну, а як не принесете — хай ваш князь не гнівається — бути Подолянці за дружину моєму синові улюбленому. За тиждень від сьогодні весілля.

Засмутилися посли, голови вниз поспускали і думу важку думають: за тиждень вони ж і до Києва не доїдуть. Коли б же й доїхали, то що можуть у викуп привезти, коли в того бусурмена справді лише пташиного молока бракує…

А гості сміються з ханової вигадки:

— Оце добре ти, володарю, придумав: хай дадуть тобі таке, чого в тебе нема, чого ти ще не бачив, і таке, що було б краще від самоцвітів і від самої Киянки Красуні Подолянки!…

Та тут несподівано озвалася сама Подолянка:

— Хай буде по твоєму слову, хане! Я сама за себе викуп складу. Дам тобі щось таке, чого ти ще не мав і не бачив і що буде краще від золота та самоцвітів, і від мене, грішної.

Здивувалися присутні й сміятися перестали. А хан зацікавився дуже:

— Що ж ти можеш дати?

— Це вже моя річ, — каже Подолянка. — Тільки ж ти приобіцяв мене звільнити за щось таке, чого ти ще не мав і не бачив і що буде краще від золота й самоцвітів. Гості — свідки.

— Гаразд, — погодився хан. — Я слова не ламаю.

А сам думає: «У жінок розум короткий. Що вона там зможе таке дати, щоб я його не бачив?»

Вернулася князівна у свій палац, усіх слуг повиганяла, а сама замкнулася і цілий тиждень не виходила. І ніхто не знав, що вона там робила.

Як же минув тиждень, вийшла Киянка Красуня Подолянка і звеліла повідомити хана, що вже викуп готовий.