Киянка Красуня Подолянка
- Автор: Мак Ольга
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Українські працівники літератури для дітей і молоді ім. Леоніда Глібова
- ISBN: 0-921537-22-0
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Киянка Красуня Подолянка». Краткое содержание книги:
Завернуло назад татарське військо, ніякої шкоди киянам не заподіявши. А князівну наказав хан цілу дорогу на золотих ношах під шовковим наметом нести, всяко їй годити і почесті їй, як хановій дружині, віддавати. Коли ж прибули до Бахчисараю, поселили Подолянку в прегарному палаці, зі слонової кости різьбленому і накритому срібним дахом. А в палаці — розкіш невидана: стелю стовпи золоті підпирають, водограї б'ють пахучими водами, скрізь найдорожчі кадила куряться. Мармурові підлоги оксамитними килимами вкриті, у кришталевих дзбанках дивні квіти заморські квітнуть, у водограях рибки золоті плавають. Куди не глянь — усе шовки та оксамити, та золото, та срібло, та каміння дорогоцінне — так і ряхтить в очах. Слуг і рабів приставлено до Подолянки без числа. Всі князівні в очі заглядають, всі одне поперед одного намагаються кожне її бажання вгадати, всі перед нею на колінах повзають. Але на кожному вікні палацу ґрати міцні й густі, — навіть руки не просунеш, і знадвору тисяча татар з важкими та гострими ятаганами на сторожі стоїть. Пильнують, щоб князівна не втекла. Бо хан пригрозив, що всім голови повідрубує, коли синової нареченої не встережуть.
А син той, найстарший ханенко, пішов далеко в похід на землі індуські та й забарився.
І так сидить Киянка Красуня Подолянка у своєму розкішному палаці, наче пташка в золотій клітці.
Але ні горя, ні радости на втіху ворогам не виявляє. Рибок золотих годує, пісень рідних співає та ревно Богу молиться.
От чи довго вже вона сиділа так, чи ні, аж прибувають до хана посли від київського князя, а за послами ціла валка вантажених возів їде.
Прийняв хан послів, а вони йому й кажуть:
— Так і так, хане татарський, вернувся наш володар з походу, довідався про лихо й оце нас прислав. Привезли ми сто возів пшениці зерно-в-зерно вибраної, сто возів ярого воску зеленого, сто возів меду липового і тисячу бобрових[39] шкур. Забирай оце все і споживай, а нам віддай нашу славну Киянку Красуню Подолянку! Бо, як не віддаси по-доброму, то рушимо на тебе війною і нашу князівну силою заберемо.
Усміхнувся хан, кликнув слуг і наказує їм:
— Ану, витягніть но там із комор сто возів пшениці зерно-в-зерно вибраної, сто возів ярого воску зеленого, сто возів меду липового і тисячу бобрових шкур!
Як слуги виконали наказ, то хан і каже послам:
— Оце добре, що ви мені нагадали, бо я все забуваю. У мене, бачите, того добра нікуди подіти. Пшеницю черва точить, боброві шкури міль побила, мед попліснів, а віск від спеки топиться.
А тоді до слуг:
— Порубайте но шкури боброві, а мед, пшеницю й віск у море викиньте — хай не заваджають!
Висипали ханові слуги пшеницю в море, повикидали мед і віск, а боброві шкури порубали палашами на локшину. Князеві ж посли дивилися на це мовчки і мали великий жаль у серці.
«Стільки добра, стільки праці людської іродів бусурмен[40] знищив! — думали собі. — Певно й справді воно в нього вартости не має.»
А хан каже до них:
— Ось бачите! Не треба мені нічого того, що ви привезли, і Подолянки я вам не віддам! Але, як задумає ваш князь на нас війною йти, то я вашу князівну накажу в мішок зав'язати і також у море вкинути. Як не буде наша, то не буде й ваша…
Засмутилися посли, завернули валку возів і поїхали назад.
Але за місяць приїжджають інші посли від київського князя з іншим викупом: привозять ханові десять бочівок червінців[41] і десять возів дорогої зброї. І знову просять:
— Візьми, хане, червінці й зброю, а нам віддай князівну!
— Оце добре, що ви мені пригадали! — відповідає хан. — Бо я зовсім забув!
Кликнув, як і за першим разом, слуг, наказав відчинити скрабницю і зброївню, витягнути десять бочівок червінців і десять возів дорогої зброї та й висипати все в море.
— Забагато в мене того всього завелося, — каже. — Зброя іржавіє, а червінці вже в грудки злипаються — треба лопатами пересипати…
Вернулися і вдруге київські посли із золотом та зброєю, але без Подолянки. А тут уже й посланці від ханового сина прибувають і вістку приносять, що повертається ханенко із здобиччю незчисленною. Тільки що вози з добром дуже важкі, а бранці,[42] поморені далекою дорогою, скоро йти не можуть, тож і військо з ними мусить поволі просуватися.
Зрадів дуже старий хан, як це почув. Зараз у всі сторони світу гінців розіслав, щоб просили всіх володарів сусідніх і найбільших вельмож на весілля.
39
БОБР — звір-гризун, що живе у воді. Його хутро дуже дороге.
40
БУСУРМЕН — невірний, нехрещений. Татари не були християнами, визнавали магометанську віру.
41
ЧЕРВІНЕЦЬ — золота монета.
42
БРАНЦІ — невільники, люди, яких татари брали в неволю і продавали на тяжкі роботи.