Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька

Українська Самостійна Соборна Держава: візія групи С. Бандери

Я був здивований, коли дізнався, що до другої половини 90-х років XX ст. українознавство, яке вивчало діяльність націоналістичного руху в міжвоєнний період, особливо – напередодні Другої світової війни, і до сьогодні не має відповіді ще на одне просте питання: яку УССД люди, які називали себе Революційним проводом ОУН, мріяли розбудувати під час нацистсько-радянського військового конфлікту?

Охочі з'ясовувати це можуть дізнатися хіба про те, наприклад, що визвольна боротьба «велася під іменем С. Бандери відповідно до розроблених ним особисто і його найближчими співробітниками планів». А також про те, що «після Другого Великого Збору ОУН у квітні 1941 року були опрацьовані інструкції про підготовку до війни і переслані до Крайового проводу в Україні І. Климові-Легенді, який ще до вибуху німецько-радянської війни довів ці напрямні провідним членам ОУН в Україні. Служба безпеки ОУН(б) знала, що ті інструкції невідомі гітлерівському гестапо і радянському НКВД».[13]

Запитаємо: а де тут, власне, державницький проект? Ким, коли, де він розроблявся? Ким, коли, як мав імплементуватися в поточну реальність? Як «доводився» до крайових екзекутив? У відповідь – гробове мовчання. Або відверта брехня.

Цитовані та їм подібні судження – а наводити їх можна десятками – яскравий приклад підміни понять, словесних маніпуляцій та недомовок. Класичний уже приклад: Другий ВЗ ОУН відбувся в серпні 1939 p. y Римі, а друге за порядком зібрання Бандери та його прихильників – у квітні 1941 p. y Кракові, причому Бандера і Стецько були на той час з ОУН виключені і засуджені до смертної кари партійним трибуналом. Ще один приклад престидижитації (тобто спритної маніпуляції, яка досягається за допомогою рук): яким чином СБ ОУН(б) «знала», що гестапо та НКВС «не знали» про плани бандерівців? Хіба СБ ОУН(б) (навіть якщо уявити, що вона реально існувала) мала там розгалужену агентуру, яка, у свою чергу, мала доступ до відповідних інформацій? Але це припущення виходить за межі здорового глузду: незаперечним фактом є те, що якраз німецькі та радянські спецслужби ще від 1920-х pp. мали своїх агентів серед вищого керівного складу ОУН – не говорячи вже про крайові екзекутиви та місцеві клітини ОУН на територіях, окупованих Німеччиною та СРСР.