Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920

Бої за посідання Хирова і Перемишля

В дні 29-го листопада 1918 р. о год. 3-тій рано ми прибули до місця призначення, до залізничої станції Глибока, десь у половині дороги між Самбором і Хировом. Тут містився штаб підп. Антона Кравса, коменданта хирівського відтинку, і я зголосився там по дальші прикази. Нас спрямовано до місточка Фельштин, з тим, що маємо наразі держати гостре поготівля, бо поляки — зайнявши Перемишль, Нижанковичі, Добромиль і Хирів — намагались іти дальше на Самбір. Курінь заквартирувався в школі на ринку, а команда куреня примістилась на приходстві. Опинившись у приютній, теплій кімнаті, я заснув моментально. Десь коло полудня збудив мене плач і метушня в сінях. Я скочив на рівні ноги й відчинив двері. Гурток селян з плачем намагавсь іти до коменданта, а священик успокоював і не впускав, бо «комендант спить». Побачивши мене, тобто коменданта, всі разом заголосили, що військо реквірує худобу! Заскочений тим я в першій хвилі думав, що ворог напав на місто і тому скоро спитав, яке військо? Та те, що на ринку в школі, впала відповідь. Не було найменшого сумніву, що це мої стрільці, і ми гуртом рушили на ринок. Тут дві мої польові кухні приготовлялись до обіду, а недалеко, з боку стояло на припонах 6 штук худоби й одна була вже розчетвертована. Я спитав, гострим тоном, що це за худоба й отримав відповідь, що це наші стрільці з 2-гої сотні зареквірували в селі. Не питаючи дальше, я з місця звернув худобу селянам, а власникові убитої штуки казав виставити посвідку, з якою має удатися до староства в Самборі по заплату. Показалось, що реквізицію зарядив рахунковий підстаршипа 2-гої сотні у своїй запопадливості щодо належного запровіянтовання куреня, бо інтендатури у нас тоді ще не було. Я скликав збірку обох сотень й гострими словами нап’ятнував самовільний вчинок рахункового підстаршини та загрозив, що на будуче, якщо б щось подібного трапилось, то віддам виновника під польовий суд. Ми ж українське військо, а поступаємо як наїздники. Дивіться, як наші люди нами втішились, незадовго будуть нами своїх дітей страшити, як так будемо воювати? При цій нагоді я видав ось такий наказ щодо майбутньої заготівлі харчів: «До часу, поки буде у нас зорганізована інтендатура, всі коменданти сотень мають забезпечуватися в живність дорогою реквізицій по дворах і багатших селянах, а на зареквіровані продукти мають виставляти посвідки, які відтак будуть зреалізовані військовою інтендатурою чи цивільною політичною владою». Того наказу ми в порозумінні з вищою командою, придержувались десь до половини січня 1919 р., бо щойно тоді почала діяти наша військова провіянтура.