Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920

Наближались наші Різдвяні свята і я постановив відвідати своїх батьків, яких не бачив повних 4 роки з причини воєнних дій. Я став до звіту і підп. Кравс дав мені 6-денну відпустку додому з тим, що по дорозі маю вступити до команди групи «Південь» в Стрию і до військового секретаріяту в Тернополі та поінформувати їх про потреби фронту. Я подякував за одержану відпустку і ще того самого дня був у Стрию, в команді групи «Південь». Тут я представився як висланник фронту, але до коменданта групи, полковника Коссака мене не допущено, мовляв, полковник дуже зайнятий! Я поїхав дальше і ранком був уже в Тернополі, та зайшов до військового секретаріяту. Мене прийнято ввічливо, і я з місця почав реферувати про найконечніші потреби фронту, а саме: про цілковитим брак підручних перев’язок так, що ранених приходиться перев’язувати чиж попало, частинами нічної білизни, ручниками, хусточками і т. п., про брак телефонічного виряду і тому між фронтовими частинами, та командою нема сталого получения, а артилерія з браку так конечного телефону є змушена стріляти прямим огнем, або помагати собі т. зв. живим телефоном, тобто — уставленими низкою що кількадесят кроків стрільцями, що мали передавати прикази старшини з обсерваційного пункту до батерії і в той спосіб дириґувати артилерійським сгнем. Недостача інтендатури змушує нас до реквізиції потрібних харчів і мундурів між місцевим населенням, часто-густо з кривдою цього населення. Брак і.іуніцп зменшує боєздатність, а брак виплати т. зв. «льону» причиняється в значній мірі до упадку вояцької моралі і т. д.