Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920

За два дні до мене зголосилось понад 1000 людей. Маючи стільки голодних і обдертих вояків я кинувся по командах і урядах та просьбою й грозьбою роздобув дещо харчів — хліба, муки, кави й одного вола — себто харчив приблизно на 8 днів дальшого повороту домів. Відтак я удався на залізничий двірець і зголосив транспорт на 1 500 люда до Галичини, до міста Станиславова. Надійшли з Відня часописи і ми вперше довідалися, що австрійська монархія розпалася на поодинокі національні держави, що у Львові перебрали владу українці, і що в цілій Галичині йдуть бої між українськими і польськими військовими частинами. Ми наборзі зукраїнізувались, себто — австрійську рожечку на шапці обвинули блакитно-жовтою стяжкою, і на третій день «завагонувались» як українська військова частина. З великим блакитно-жовтим прапором ми рушили залізницею домів. Серед веселих вояцьких співів і жартів ми приїхали до Вінер-Нойштадт. Тут ми довідались, що транспорта на Краків не йдуть, бо в Галичині бої, і тому я спрямував наш транспорт через Будапешт і Ясінню до Станиславова. Дорога через Мадярщину була страшна. Майже на кожній станції впадали до наших вагонів озброєні банди і грабили що попало, а опірних побивали до крови. З вагонів можна було чути голоси: