Листя землі. Том 1
- Автор: Дрозд Владимир Григорьевич
- Серия: Листя землі #1
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Листя землі. Том 1». Краткое содержание книги:
Володимир Дрозд — широковідомий письменник. Він автор багатьох романів, повістей, оповідань, що перекладені російською, а також багатьма європейськими мовами.
Художники: О. І. Яцун, В. Ф. Яцун
З тих пір затужив Нестор душею. Нічому вже не радів: ані красі Уляниній, ні дітям своїм, ні дворищу своєму. «Многоє з того, чим тепер живемо, вогнем візьметься і з вогнем піде в небуть. І волатимуть люди до Бога, але не вчує Бог. І шукатимуть яни землю Горіхову, щоб жить, як боги живуть, але не знайдуть, бо земля Горіхова — як пруг небесний: ти ідеш до яго, а йон усе далєй і далєй. І скажуть людяки: нема Бога на небі, хай буде на землі,— казав у шинку, за чаркою. І слухали його молоді й старі, і Гаврило Латка серед них. — І сотворять Бога з людини, і молитимуться йому, і буде йон для ока стойніший од Бога небесного, мальованого дідами й прадідами нашими, але не буде добра в душі його, і багато зла посіється на землі. І настане час, коли отакі простаки, як ми з вами, запишаються: ми царі усьому, що на землі. І покладуть світ на плечі свої, але тяжко буде плечам. І розбудять яни сили земні й небесні, і радітимуть, що дужі стали, але скоро не знатимуть, як їх угомонить. Але не буде спину людякам, і шукатимуть яни там, де ми сьогодні і думкою не літаємо, можечки, й знайдуть многоє, але дорогу ціну заплатять, ой дорогу. Страшко мені за них, людяк завтрашніх, бо повені криваві бачу. І докоряю я щодня і щогодини Богові, який там, на небі, мені знаття дав і очі, що крізь врем'я бачать, наче крізь скло. Тяжко таку ношу живій людяці нести…»
І стало йому у звичку задумуватися. Зупинявся де прийдеться, хоч і посеред вулиці, у небо дивився і до кеба балакав. Але мовчало небо і не відкривалося йому. І ще він казав людям: «Птахам та метеликам Бог крил не пошкодував, ще й розмальовує, а нас, людей, обділив крильми. Щоб ми до нього не літали і на жисть свою не жалілися. Але хай не думає, що тольки йон голову та руки має…» І сміявся багато хто з Несторових балачок. І почав Нестор до птахів придивлятися, як вони літають. До лелек та шулік придивлявся, як вони в зеніті неба кола виписують, і до журавлів у лузі. Косили косарі під Страхоліссям і молодого журавля поранили. Нестор привіз підранка додому й усього його аршином виміряв, наче вбрання на птаха збирався шити. І дивувалася з нього Уляна. А Нестор тонких дощок напиляв із сухого бука, і стругав їх усе літо та осінь. Під зиму склав він крило із дощок струганих, через усю хату крило було, від порога до покута. І друге крило склав. Між дощок нап'яв Нестор полотно, цупке, небілене і воском полотно покрив. Вистругав він брус із тонкого дуба, до бруса крила прилаштував, що стриміли з нього, наче з тіла птаха. І натяг Нестор крила конопляними вірьовками. А на тих вірьовках кільця з гужви приладнав, для рук та ніг. І виніс він погожого весняного дня крила ті на город, ще не зораний, склав та приміряв на себе, і став він на птаха схожий, а ще більше — на янголів, на іконах мальованих. Аж Уляна, з вікна дивлячись, хрестилася, а пес гавкав на Не-тора, а кури і гуси геть од нього тікали, і на Круковій горі — після весілля уперше серед дня — вовк загув.
На Великдень, як розговілися, спішкували чоловіки до церкви, на дзвіницю: хто в перший день Паски дзвонитиме, у того пшениця родитиме. Не вмовкали дзвони цілий день. Дівки на майдані біля церкви заплітали Шума і хороводи водили: «Ой Шум ходить по діброві, а Шумиха рибу ловить. Ой що наловила — те й пропила, а дочці нічого не купила…» Пополудні ішов отець Серапіон великодню вечірню правити, сварився: «Нащо оглашаєте гарадок, де померлі спочивають, неподобними піснями?» Ішов селом Нестор Терпило і два крила на плечах ніс, і всі, хто бачив, дивувалися та слідом ішли, до церкви. Зібралося люду, як на свячення. А Нестор на дзвіницю поліз і став крила ладнать. Мохнач допомагав йому у крила вбиратися, ще живий був Мохнач. І сказали отцю Серапіону. Вийшов він з церкви, хрестом Нестору погрожував, обіцяючи одлучить од церкви, бо не дав Господь людині крила, щоб літать. І одвічав йому Нестор із дзвіниці: «Може, я хочу на небо летіти, аби з Богом гомоніть». — «Говори до нього молитвою, і він тебе вчує», — наставляв отець Серапіон. «Не вчує, бо нема коли йому до наших молитов прислухатися, йон крила птахам і метеликам розмальовує». І сказав отець Серапіон Несторові дуже суворо, що той кощунствує, бо Господь не маляр, щоб крила птахам і метеликам розмальовувать, і від сотворіння світу вони мальовані. І начитував отець Серапіон із Біблії: «І був вечір, і був ранок, — день четвертий, і сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю». І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно. І поблагословив їх Бог, кажучи: «Плодіться, й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!» Але далі богохульствував Нестор Терпило, і сказав він із дзвіниці отцю Серапіону та всім, хто стояв на майдані біля церкви: «Бог не читав твоєї Біблії, бо дуже б сміявся. Нема тверді в небі, а пусто, бо я піднімався на небо, як на дзвіницю осю, і гомонів я з Богом, як ось із тобою гомоню, і злазив я від порога Божої хати по лєсніці, як на іконі намальовано. Але маю я ще з Богом гомоніть, бо не все сказав. І хочу бути як птиця, бо душа моя жива так просить». Тоді прокляв отець Серапіон Нестора Терпила, на паперті церковній стоячи. Але Нестор тільки сміявся з його прокляття. І мовив він із дзвіниці до пакульців, що зібралися на майдані біля церкви: «Се я полечу на небо, як птиці літають, і людям так літать суджено, але скоро я вернуся. Перекажіть Уляні, яка з дітьми малими і не прийшла, хай виглядає». І розправив Нестор крила, і відштовхнувся од поруччя.
А я малою ще була, спужалась і під спідницю матчину хутчєй.
А мене матка на руки взяла, і з матчиних рук я глядів, дак Нестор-солдат, як птиця, над нашими головами пролетів на своїх крилах, і всі людяки, скольки було коло церкви, чудувалися д того.
И было усмотрено мной, священником Серапионом, нечто неблагочинное, производимое Нестором Терпилом путем посягательства на образ Божий и его крылатых ангелов, о чем доношу Вашему преосвященству, свидетельствами старости церковного и членов приходского попечительства подтверждая…
Летів Нестор над майданом церковним, над городом Степана П'явки, і були люди внизу як трава перестояна, що по косі скучає, і був звід небесний зовсім поруч, рукою простягненою дістать, і реготів Нестор до Бога реготом переможним: «Ну що, Боже, теперека і мені крила розмальовуватимеш?! Стрічай, солдат Нестор на гомонку до тебе летить!» Але за городом П'явчиним, де вишняк, підвелася земля навстріч Нестору, хлюпнула в очі яскраво-білим вишневим квітом, бо рання весна була того року, аж заплющився Нестор. А коли він розплющив очі, небо підморгувало до нього, що висів униз головою на розіп'ятих, наштрикнутих на вишневе гілля крилах, своїм єдиним оком, але не одвів очей Нестор, і небо, подивоване його затятістю та впертістю, закрилося.
Од тих пір стали прозивать Нестара Терпила Семирозумом, і все кодло яго досєль так прозивається.
А далєй прийшла із самого Києва бомага на Нестора. Така бомага, що йон уже не помічник учителю.
Туточки і баронеса приїхала чоловіка поминать, дак отець Серапіон і йой про Несторові крила піднісся, і яна Степана Цабекала луги стерегти найняла замість Терпила.
На Зелені святки, послі Троїці, маляр і Мрина красив церков. Дак приїздив йон у Пакуль парою коней, добренних коней, усі на тих коней заглядалися. А ставив йон тих коней у паламаря в дворі, у паламареві й хаті коли-не-коли і підночовував йон.
Моя матка у того паламаря город полола, бо з зими напозичалися, одроблять треба, дак яна бачила і нам погодєй, як уже ми трохи попідростали, розказувала про все. Сказали Мохначу, а дружків йон мав, що маляр на ніч у паламаря зостався. І прийшов Мохнач, як стемніло, на дворище паламаря, щоб коней вивести. А як виводив йон коней з двору, вийшов на ґанок маляр.
Так уже треба було.
І побачив маляр, що Мохнач коней його одв'язав та виводить з двору, ухопив лушню і ударив злодія. І сконав Мохнач посеред двору паламаревого, хоч дужий був чолов'яга і показний із себе.