Багаті і бідні

— Молодець. Нічого ковтати образи таких нахаб. Молодець, Оленко, — Марічка взяла подругу за руку. — Молодець, треба себе захищати. Треба відстоювати свою гідність.

— Я знаю, — з почуттям власної гідності промовила Оленка. — Як би я далі працювала у тій школі? Як? Усі діти чули і сміялися. Ти ж знаєш, які підлітки жорстокі. Я теж їй наговорила, а мене одразу директор до себе.

Марічка мовчала і Оленка раптом засумнівалась чи правильно вчинила.

— Слухай, а може це й справді було непедагогічно? Може мені варто було б промовчати?

— Та ти що? Учитель має бути авторитетом для учнів. Ну що ти б потім робила? Усе одно довелося б звільнитись рано чи пізно.

— Твоя правда, — задумано прошепотіла Оленка, допиваючи вино.

— І що? — Марічка зиркнула на подругу, присуваючи до себе миску з салатом.

— Та нічого. «Іди перепрошуй пані Кучеренко чи пиши заяву про звільнення!» — спародіювала Оленка голос свого колишнього начальника.

— Оце так, — присвиснула Марічка.

«Родина Кучеренків школі дуже допомогла, — каже, — і допомагає, ми не можемо так себе поводити!» — Ну я й відповіла, що, мовляв, мені байдуже. Мене привселюдно образили і я напишу ту кляту заяву і до суду піду.

— Що? — Марічка ледь не подавилась салатом власного приготування.

— Що, що? До суду подам. Хай собі там не думають, що…

Марічка демонстративно розреготалась і ледь не подавилась помідором.

— Ти що, Оленко? Ти де живеш? На іншій планеті?

— До чого це ти? — Знизала плечима Оленка.

— Який суд? Ти що смішна?

— Ні, я цілком серйозно. Я так цього не залишу. Піду до суду. — Оленка намагалась говорити стримано й упевнено. Вона тільки й думала що про суд. Їй так кортіло подивитись на поразку цієї розкішної дамочки.

— Оленко, ти що справді до суду зібралась? Та хто тебе там слухати буде? У Кучеренка половина міста у кишені. А тут горда вчителька відстоює свою гідність. Цирк…

— Я знаю, що він впливовий бізнесмен, але ж це суд. Знайду адвоката хорошого… — сперечалася з подругою Оленка.

— На хорошого адвоката у тебе грошей не вистачить. До того ж навряд чи хтось за таке візьметься. Оленко, та подумай. Ти що? Ти ж доросла людина. Хто у нашому місті захоче псувати собі стосунки із Кучеренком старшим? — Марічка не знала сміятись їй чи плакати через наївність своєї подруги.

— Я вже все вирішила, — рішуче заявила Оленка.

Марічка заперечно хитала головою.

— Та що ти можеш у такому стані вирішити? У тебе стрес, ти розлючена і заплакана. Оленко, подумай добре. Витратиш гроші, час, нерви і нічого не отримаєш, крім проблем і принижень. Скільки ж то вони бруду на тебе виллють. Ти про це подумала? І до того ж ти ні за що не виграєш. У них найкращі адвокати у місті, а ще можуть суддю підкупити. Повір мені, ти лише згаєш час і здоров’я.

— Так думаєш? — Оленка задумалася і засмутилась. — Я просто почуваюсь такою беззахисною. І не знаю, що робити? Не знаю.