Енциклопедія російської душі

Ми розчарували Захід і в чомусь самих себе, бо виявилися «інакшими», не такими, якими європейці хотіли б нас бачити. І хоча навіть у найпримітивніших американських фільмах існує пропаганда любові до «інакшого», не схожого на тебе, будь він хоч інопланетянином, хоч негром, росіян не полюбили в «іншій» якості. Захід швидше надав перевагу «інакшим» китайцям, незважаючи на те, що за суспільними стандартами ми набагато вільніші, ніж грамотно репресивний сучасний китайський комунізм. Зрештою виявилося, що в європейському домі для нас немає навіть того закутка, який надали румунам і прибалтам, не кажучи вже про поляків і чехів.

Багато що пояснюється суспільним варварством нашого тривалого перехідного періоду, але — не все. Західна естетична норма життя стала диктатором не тільки стилю, а й політичних пристрастей. Росіян не взяли до НАТО саме з естетичних міркувань, як таких, що не пройшли face control.

Навіть ворожі до Росії люди, що ненавидять її хаос, яких я не раз зустрічав у Європі та США, не заперечують нашої талановитості. У середовищі росіян, справді, трапляються таланти. Досить неприємні індивіди часом обдаровані цікавими властивостями. Якби росіяни були посередньою нацією, їх би взагалі не існувало.

Ідея національного характеру, що у Європі після Гітлера вважається слизькою темою, — єдина можливість зрозуміти Росію. Росіяни — ганебна нація. Зошит стереотипів. Вони не вміють працювати систематично й систематично думати. Вони більше здатні на спорадичні, одноразові дії. За своєю пафосною емоційністю, печерною наївністю, пузатістю, незграбною поведінкою росіяни тривалий час були прямо протилежні великому естетичному стилю Заходу — стилю cool. Якщо чесно, про цей cool росіяни взагалі навіть не здогадувалися. Тоді як це поняття з елітарної моди перетворилося на стан, який останнім часом визначає західну культуру, що вийшла за межі літератури й кіно, увібравши в себе на рівноправних підставах «красу нігтів» у вищому розумінні, тобто культура розчинилася в щоденному побуті, побут — у культурі. У Берліні або в Парижі вам точно вкажуть: цю марку сигарет курять лише лесбіянки, а на тій марці машин їздять тільки пастори. У Росії ні офіційна, ні «кухонна» культури зі зрозумілих причин не тільки не йшли в ногу із західним розвитком подій, але круто відходили вбік. Ми дивилися західні фільми, гортали західні журнали й читали західні книжки, якщо це вдавалося, зовсім інакше, ніж західні споживачі культури. У кожному разі ми не бачили у всій цій продукції об’єднавчої ідеї, яка стоїть понад бар’єрами зіткнень консерваторів і лібералів, архаїстів і новаторів. Ми заглиблювалися в екзистенційний зміст, не помічаючи становлення нової форми. Ми проґавили те, що становить естетичну сутність Заходу в останні 50 років, про що вже десятиліття тому було оголошено у двох настановчих статтях журналів «Тайм» і «Лайф», на які відгукнулася молодь від Лос-Анджелеса до Кейптауна, Токіо й навіть соціалістичної Варшави.