Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
Свавілля — розширювальне тлумачення можливостей. До цього треба підійти по-філософському. Честь руйнує щось дуже істотне в людині. Наприклад, зазіхає на непередбачуваність. А передбачувана людина — не російська це справа.
У Росії за великим рахунком немає жодної чесної людини. От на чому треба будувати суспільне життя. Це основа колгоспу. Але це й основа поеми. Росія складається з покірних людей, здатних на все. У цій країні повинне відбутися цілковите примирення з дійсністю.
Навіть нетерплячий Бєлінський одного разу це зрозумів.
— Хочете, я покажу вам сімейний альбом?
— Та пішов ти зі своїм альбомом!
— Це наша родина.
— Виродки.
— Це батько.
— По очах видно: негідник. Ви дуже схожі на батька.
— Усі так кажуть.
— А ваш молодший брат і сестра схожі на матір. Скільки років сестрі?
— Тридцять три.
— Я б дав сорок.
— Я передам їй ваш комплімент.
— А це що за гівняний солдат?
— Це я.
— У в’язниці сиділи?
— Ні. А що?
— У мене дружина сидить за Можаєм. Пише, годують більш-менш. Сумує, щоправда. За домівкою. Вірші стала писати з туги.
— За що сіла?
— 103 стаття. Коханку мою порішила. З ревнощів.
Ножем. І мене теж хотіла.
— Жаль коханку.
— Коханки не для того, щоб їх жаліти. А це хто?
— Моя сестра з чоловіком і дітьми.
— У неї двоє дітей?
— Володя ходить до школи, а Лєночка — до дитячого садочка.
— Я ніколи не кривджу дітей. А ви?
— Ну, це кого вважати дітьми.
— А це хто, схожий на Будьонного?
— Дідусь. Його вбили. А це бабуся Клава. Її посадили на палю.
— Як на палю?
— Нічого. Потрапила під електричку. У вас більша родина?
— Дружина, я і дочка.
— Маєте при собі їхні фотографії?
— Ні. Ненавиджу.
— Обох?
— Ну. Коли вони їдять, у них завжди щось із рота падає. Макарони, огірки.
— Скільки років вашій дочці?
— Сімнадцять.
— Курить?
— Колеться.
— Я не знав, що у вас така доросла дочка. Скоро дідом станете.
— У нас уже були онуки і внучки. Поки що Ніна не збирається заміж. Закінчує школу і хоче вступати до інституту іноземних мов. Ніна мріє бути перекладачкою.
— Яку мову вона вивчає?
— Якийсь непотріб.
— А вас як звуть?
— Павло Андрійович. Я дуже люблю спорт. Особливо футбол. Іноді ми ходимо в гості до друзів або запрошуємо їх до себе. Ми завжди напиваємося, я та моя дружина Марина. Тільки вона квасить текілу, а я — горілку.
— Чим займається ваша дружина?
— Марина — дитячий лікар. Фахівець з абортів. Вона любить свою справу і працює з охотою. Добре співає, у неї гарний голос. Раз на тиждень Марина ходить до Будинку культури, де співає в хорі. А цю вашу бабусю, що на палю посадили, її хто посадив? Є у світі тільки один народець, що може посадити бабусю на палю.
— Ви про кого?
— Я помиляюся?
— Як ваше прізвище?
— Навіщо вам? Бєлов. Мені 37 років. Я народився в Москві і все життя тут живу. Я схильний до безчестя.
Іван Грозний, який убиває сина, мальовничий. У Росії люблять тих, хто замучив і вбив багатьох росіян. Російська влада знищувала переважно своє населення — не чуже, не ворогів, як у інших країнах. Відокремити кровожерливість від забавки й турботи про країну неможливо. Це і є російська мальовничість.
Незважаючи на те, що Іван Грозний був садистом, багато хто його любить із принципу. Інші люблять його садизм. Немає слів: Іван Грозний — це російський ренесанс.
Дім зведено — господар помер. На Заході домівки побудовано. А ми — без домівок — ходимо живі-живісінькі. Фундаменталізм — агонія світових релігій. Щось буде далі? Росіяни завжди вважали, що занепад Заходу неминучий. Вони, здається, прорахувалися.
Замість Заходу занепадає Росія. Щоправда, після революції теж думали, що Росія завалилася. Але в тому божевіллі була енергія. Безглуздий ентузіазм. Росіянин наливається утопією, як гноєм. Потім він лопається. Усі йдуть у ногу, ми крокуємо — лівою. І це переповнює нас законною гордістю. Ми хочемо всіх навчити ходити не в ногу.
Росіяни не знають, що таке «норма». Вони бачать, що інші живуть інакше, але в самих так не виходить. Минають роки — не виходить. У німців вийшло, у японців вийшло. А тут не треба. І всі від того не те що радіють, проте й не журяться. Ну, подумаєш. Що буде з Росією, якщо вона занепаде зовсім? Що робити із цим великим трупом, що розкладається?