Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
Дівчина натиснула на двері. Вони подалися. Ще мить, і вона вже була в кімнаті. Обережно висунула голову із-за портьєри. В обличчя війнуло душнуватим кімнатним повітрям, змішаним із слабким запахом сигарного диму. «Видно, економка, пані Шлінк, знову натопила звечора», — подумала Марія, пильно вдивляючись у темряву кімнати. Дівчина тремтіла всім тілом — не допомагали навіть заспокійливі пілюлі, чималу кількість яких вона проковтнула вдень. Серце її несамовито калатало, наче хтось багатопудовим молотом бив по ковадлу.
Марія засвітила ліхтар і спрямувала блідий промінь на двері спальні Райнаї. Світло лизнуло холодну сталь сейфа. Дівчина вийшла з-за портьєри і тінню ковзнула до сейфа. Погасила ліхтар, намацала щілину і тихо просунула у неї ключ. Він входив тугувато, та нічого не вдієш — це ж тільки копія справжнього ключа. Трохи натиснувши, Марія вставила його в замок. Спробувала повернути… Але що це? Ключ не повертається… Хотіла витягти його — не витягається… Чоло вкрилося рясним потом. Клятий Вехтер! Ще раз натиснула на ключ, і радість заклекотіла в грудях… Вехтеру таки немає ціни. Ключ ледве чутно заскреготав і повернувся. Двері тихо клацнули і, легенько скрипнувши, відчинилися.
Марія затамувала подих, прислухаючись. Навколо мертва тиша. Довгасте кружальце світла кишенькового ліхтарика обережно почало обмацувати середину сейфа. Документи, папки, картотеки, гроші, дорогоцінності в оксамитових шкатулках. Тут багато цінних документів, але зараз не до них.
Де ж мемуари? Ні примірника, надрукованого на машинці, ні рукопису!
«Не можна нервувати, — намагалася взяти себе в руки Марія. — Все треба оглянути спокійно».
Вона перегорнула папери, але потрібної папки не знайшла. По тілу забігали мурашки, струмками стікав піт. Дівчина мало не заплакала з розпачу. Напружено працювала думка: де можуть бути мемуари, де їх шукати, куди Райнаї подів папери? Якщо немає в сейфі, то вони можуть бути тільки в столі. Тихо, навшпиньках прокралася до письмового стола. Дві крайні шухляди були незамкнені, але промінь ліхтарика наткнувся лише на олівці, чистий папір, квитанції та інший непотрібний мотлох. Середня шухляда була замкнена: лише тепер пригадала Марія, що Райнаї завжди замикав її на ключ. Дівчина знала, що всі ключі, нанизані на кільце, Райнаї носив у кишені штанів, прикріпивши кільце ланцюжком до одного з ґудзиків. Що ж робити? Отак через якусь дрібницю може провалитися добре обміркований план. Очевидно, Райнаї працював над рукописом, замкнувшись після обіду в кабінеті, а коли приїхав Бехер, він не поклав папери в сейф, а похапцем згріб і замкнув їх у середній шухляді.
Марія не мала часу для роздуму. Треба було вирішувати негайно. Шлях назад відрізано. Якщо вона сьогодні не добуде паперів, уранці помітять сліди її нічної роботи, і тоді вже слушної нагоди для нових спроб не трапиться.
Марія скинула повстяні капці і рішуче, стиснувши в руці пістолет, попрямувала до дверей спальні Райнаї. Нервовість наче рукою зняло. Мозок працював чітко, як ніколи. Марія подумала, що вся вигадка з ключем була марною, і гірко посміхнулася. Найбільше не хотілося мати справу з спальнею Райнаї. Тепер, що б там не було, треба спробувати. А прокинеться — то піде на вічний спочинок до своїх предків.
Клямка подалася, і крізь щілину в дверях Марія почула важке хропіння літньої людини. Промінь ліхтарика обмацав кімнату. На нічному столику лежала низка ключів. Хоч Марія взяла їх дуже обережно, вони все-таки тихенько дзенькнули. Ліжко зарипіло. Райнаї, муркнувши, перевернувся на другий бік і знову захропів.
Марія вислизнула назад до кабінету і, сівши за стіл, почала підбирати ключі. «Мабуть, аж останній підійде», — тривожно подумала вона. Але підійшов третій ключ. Промінь ліхтарика впав на коричневу папку. Ось вони — жадані папери! Тут і текст; надрукований на машинці, і рукопис. А зверху лежать сторінки, написані після обіду. Марія, схопивши папку під пахву, кинулася з нею до дверей.
У гаражі вже стояв напоготові «оппель» з дипломатичним номером. «Цей Вехтер справді надійна і акуратна людина», — подумала Марія. Документи вже лежали поруч з нею на сидінні. Марія ввімкнула мотор.
І раптом кров похолола в її жилах: на порозі гаража з'явився Вехтер у пантофлях і піжамі. Заспане обличчя свідчило про те, що він тільки-но прокинувся. Рука Марії схопила холодну сталь пістолета.
«Оппель» повільно виїхав з гаража. Дівчина опустила скло віконця.
— Чому це ви не спите, Вехтер?