Списоносці

Біля входу на них чекала легкова автомашина. Када сів коло водія, а Міклош і Марія — на задньому сидінні.

Зупинилися вони перед великим будинком на набережній Дунаю. Када провів їх на другий поверх.

Міклош хотів подзвонити додому, повідомити дружину про прибуття і спитати про дітей.

— Товаришу старший лейтенант, звідки я міг би подзвонити?

— Я проведу Перлакі до товариша підполковника, а ви можете дзвонити звідси.

Марія ввійшла до кімнати, вікна якої виходили на Дунай. З-за письмового стола підвівся високий, сутулуватий чоловік з густою сивиною. Повільним, спокійним поглядом окинув він дівчину, що наче прикипіла до підлоги біля дверей.

Када лагідно торкнувся ліктя Марії і попросив її підійти ближче до стола.

— Марія Перлакі? — запитав густий бас.

— Так. Я — Марія Перлакі, — зніяковіла дівчина. Потім похапцем відкрила портфель, який досі стискала руками, вийняла звідти коричневу папку і поклала на середину стола.

— Я все знаю, — посміхнувся Коронді. — Сідайте, будь ласка, — показав він на крісло біля курильного столика. — Президія Угорської Народної Республіки дозволила вам повернутися на батьківщину.

— Адже…

— Про всі «адже» розмовлятимемо потім. В нас у найближчі дні вам доведеться відповідати на чималу кількість питань. Але ми не поставимо жодного зайвого питання і віритимемо кожній вашій відповіді. Коли ви вже повернулися на батьківщину за власним бажанням, то розумієте, що до чого.

— Так, я склала іспит на зрілість, — нервово посміхнулася Марія.

— Ви дуже втомлені?

— Ні… я не втомлена… можна одразу й приступити до справи…

— А чи не краще спочатку відпочити?

— Ні, ні!.. Починаймо!..

— Що ви хочете починати?

— Допит…

— Та що ви?!

— Можна мені запитати вас, пане підполковник?

— Будь ласка.

— У камері я зможу читати?

— Де ви хочете читати?

— У своїй камері.

Офіцери зиркнули один на одного і зареготали.

— Ви що, хочете в монастир? Про яку камеру говорите? — мовив, нарешті, Коронді.

— Та…

— Звичайно, ви багато наслухалися про «кровожерливих» комуністів! Мушу вас розчарувати: не можу вам запропонувати ні тортур, ні підземель, ні подібних їм жахливих романтичних речей. Вам доведеться задовольнитися простою кімнатою в готелі, яка, до речі, вже чекає вас. Туди вас проведе товариш старший лейтенант.

Марія боролася з слізьми, які душили її.

— Але у нас з вами буде і сувора домовленість, — сказав Коронді. — Поки триватиме розгляд справи, прошу вас ні з ким не зустрічатися і не зв'язуватися по телефону, а також не приймати гостей і не залишати приміщення готелю без нашого відома. Зможете дотриматися цього?

— Пане підполковник, у мене немає нікого, з ким би я могла зв'язуватися. Хіба що Герендаш…