Повернення до зірок
- Автор: Гамильтон Эдмонд Мур
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Переводчик: Сергій Тищенко
- Жанр: Героическая фантастика
Электронная книга - «Повернення до зірок». Краткое содержание книги:
Всесвіт знаходиться на межі громадянської війни. Королівство Фомальгаут роздирають протиріччя між людьми та негуманоїдами.
Та якась темна невідома досі сила стоїть за цим, здавалося б, прикордонним конфліктом.
Чи зможе Гордон завадити таємничим прибульцям підкорити народи Галактики?..
Ліанна продовжувала безтурботним тоном, який не відповідав серйозному виразу її обличчя:
— Що ж, оскільки кузен не спромігся влаштувати зустріч, я піду до нього сама. Капітане, підготуйте екіпаж і охорону. Негайно.
Гарн Горві віддав необхідні розпорядження. Ліанна наблизилася до Ґордона.
— Візит буде офіційним. Тому ваша присутність необов’язкова.
— Але, ваша високість, — Ґордон наголосив на титулі, — мені не хотілося б пропустити цю знаменну подію. Злегка почервонівши, вона кивнула і попрямувала до виходу. Ґордон пішов слідом. Коркханн подивився на нього скоса але жодного слова не було більше вимовлено. їх оточила охорона. Зовнішній люк відкрився. Прапороносець розгорнув прапор Білого Сонця і попрямував попереду до екіпажу. Повітря було насичене дивними запахами.
Встановивши прапор на носі машини, офіцер застиг по стійці «струнко» і стояв так, поки Ліанна сідала у екіпаж довгастої обтічної форми, з непомітною бронею і прихованою зброєю. Охорона теж була озброєна до зубів. Але Ґордон не відчував впевненості. Було щось зловісне у високих деревах, у світлих, невинних на вигляд галявинах, у таємничих тінях кольору стиглого меду… У повітрі гарячому, як подих хижака, у дикому запаху вітру… Ні, Ґордон не відчував довіри до цього світу. Навіть небо відштовхувало — небосхил з майже відчутним відблиском металу викликав асоціації з кришкою якоїсь пастки. Екіпаж їхав небрукованою, поритою дорогою, але повітряна подушка компенсувала ями та вибоїни. Перед очима проносився похмурий пейзаж. Рівнинна місцевість незабаром стала горбистою: порослі рідким лісом вершини змінилися голими скелями. Тіні помітно згустилися, ніби наближався вечір. Раптом хтось — водій, прапороносець чи охоронець — застережливо закричав. Перш ніж Ґордон зрозумів, у чому річ, екіпаж наїжачився зброєю. Коркханн вказав на звивисту стежку, яка вела до лісу:
— Погляньте, там, серед дерев…
Дійсно, на затіненій галявині щось виднілося… Якась рухома маса, якісь форми, які зовсім нічого не нагадували Ґордону. У машині мовчали, чути було лише свист струменів повітря, що підтримували її. Раптом виник високий кришталевий звук, ніжний і пронизливий одночасно, який ударив по нервах, подібно до електричного розряду. І тієї ж миті з пагорба на них кинулася орда.
5
Ґордон сіпнувся було до зброї, але пролунав владний голос Ліанни:
— Не стріляти!
Коркханн штовхнув його у бік:
— Зачекайте…
Жива хвиля пронеслася по стежці і охопила машину кільцем. Форми нападників були важко розрізнити у химерних тінях дерев. Повітря тремтіло від нелюдських криків, в яких, як здалося Ґордону, звучали тріумф і загроза. Напружуючи зір, він вдивлявся у помаранчеві сутінки і побачив нарешті вершників на великих чотириногих тваринах, які пересувалися гнучкими, котячими стрибками. Ні. Раптом він побачив їх зовсім чітко. Колір потемнілої міді з округлими блискучими плямами. Він відчув нудоту, але не тому, що вони були потворні — навпаки, його вразила їх екзотична краса, — а через їх незбагненну своєрідність. Це були створіння, схожі на кентаврів: голова, торс і передні лапи були схожі на людські, тільки більш крихкі і різко окреслені. Величезні котячі очі світилися розумом. Роти сміялися, потужні тіла раділи стрибку, а вертикальні торси вигиналися, як очерет.
— Геррни, — шепнув Коркханн, — Вони переважають на цій планеті.
Оточена живим кільцем, машина зупинилася. Ґордон бачив нерухомий профіль Ліанни, немов висічений з білого мармуру; вона дивилася прямо перед собою. Напруга у машині стала нестерпною, наче у пороховій камері, коли достатньо іскри, щоб пролунав вибух.
— Ви відчуваєте їх наміри? — пошепки запитав Ґордон.
— Ні, — відгукнувся Коркханн. — Вони теж телепати, причому сильніше мене. Вони здатні повністю закрити свій мозок. Я навіть не відчуваю їх присутності. І, по-моєму вони прикривають ще чиїсь думки… А ось і він!
Ґордон побачив, що, якщо і помилився щодо «вершників», то не на всі сто відсотків. Один з Геррнів ніс на собі молодого чоловіка, настільки ж стрункого і м’язистого, як і самі Геррни, але одягненого у облягаючий костюм з золотистої тканини. Волосся його, вигоріле на сонці, спадало на плечі, на боці висів срібний ріг. Здавалося, він був єдиним цілим з величезним самцем темної масті, який зупинився прямо перед машиною. Очі його були кольору сапфіра, страшніші і божевільніші за очі Геррна.