Повернення до зірок
- Автор: Гамильтон Эдмонд Мур
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Переводчик: Сергій Тищенко
- Жанр: Героическая фантастика
Электронная книга - «Повернення до зірок». Краткое содержание книги:
Всесвіт знаходиться на межі громадянської війни. Королівство Фомальгаут роздирають протиріччя між людьми та негуманоїдами.
Та якась темна невідома досі сила стоїть за цим, здавалося б, прикордонним конфліктом.
Чи зможе Гордон завадити таємничим прибульцям підкорити народи Галактики?..
— Я вас розумію. У мене теж була колись імперія. Пам’ятаєте?
Ґордон повернувся і вийшов. У коридорі він мимоволі посміхнувся: чи говорив хтось з Ліанною подібним тоном? Мабуть, нечасто…
Опинившись у своїй каюті, він розтягнувся на ліжку. Чим закінчиться зухвалий план Ліанни? Чи вдасться дійти до Маралла? Він щохвилини чекав вибуху, який розкидає уламки корабля по всьому сектору. Але час минав, і ніщо не порушувало оманливого спокою. Ґордон думав тепер про Ліанну та про майбутнє, яке чекає на них. Потім забувся тривожним сном. І у сновидіннях постійно втрачав Ліанну — то у похмурій пітьмі, населеній дивними тваринами, то у величезному тронному залі, де вона віддалялася, дивлячись на нього холодним, відстороненим поглядом незнайомки… Крейсер тим часом минув скупчення уламків, злегка підкоригував курс на південний захід і продовжував шлях.
Наступного ранку за бортовим часом Коркханн знайшов Ґордона у кают-компанії, де той снідав на самоті — Гарн Горві і його офіцери вже закінчили трапезу. Ліанна ж завжди снідала у себе.
— Все йде поки за планом, — сказав Коркханн.
— Ще б пак, — відгукнувся Ґордон, — Дичина сама йде у капкан. Навіщо вбивати її на півдорозі?
— Але Нарат Тейну, ймовірно, буде не так просто розправитися з нами на своїй планеті. Можливо, він побоїться розголосу.
— Ви дійсно вірите у це?
Коркханн повільно похитав головою.
— Ні. Я знаю Нарат Тейна, його придворних і підданих. Навряд чи що-небудь їх зупинить…
Деякий час вони мовчали. Потім Ґордон сказав:
— Буде краще, якщо ви ознайомите мене зі справою.
Вони перейшли до салону. Коркханн включив об’ємну карту. У темряві засяяли маленькі сонця королівства Фомальгаут.
— Уздовж південно-західних кордонів королівства, — почав Коркханн, — розташовані великі простори, зайняті в основному нежилими світами, серед яких зрідка зустрічаються і планетні системи, де є життя. До одної з них входить Крен, моя рідна планета. Всі ці вільні роз’єднані світи заселені виключно негуманоїдами, — Він вказав на мідну зірку, оточену темною пиловою хмарою. — Це Маралл. На тутешній планеті Тейн знаходиться резиденція принца Нарата.
Ґордон насупився:
— Неочікуване місце для спадкоємця трону.
— До недавнього часу він був лише шостим з претендентів. Він народився на Тейні, пристрасть до інтриг у нього в крові. Його батько був засланий саме з цих причин, за кілька років до народження Ліанни.
— А чому негуманоїди ставляться до нього краще, ніж до неї?
— Він провів серед них все життя. Він думає як вони. Ймовірно, він їм навіть ближче, ніж, наприклад, я. Негуманоїди дуже різні, Джоне. У кожній зоряній системі еволюція йшла власним шляхом. Є істоти настільки незвичайні, що їх уникають не тільки люди, а й інші негуманоїди. Нарат же до всіх відноситься однаково добре. Це дивна людина і, на мою думку, не дуже врівноважена. — Коркханн повернувся, скуйовджене пір’я видавало його збентеження. — Краще б Ліанна послухалася вас. Бог з ним, з протоколом! Але вона надто відважна, щоб боятися там, де страшно звичайним людям. І дуже схожа на свого батька, щоб поступитися перед погрозами. Кузен її розлютив, і тепер вона має намір припинити його дії. — Він сумно похитав головою. — Але, боюся, вона втратила час.
— Все одно тепер вже нічого не змінити, — сказав Ґордон.
Справді, Ліанна так і не дозволила йому себе переконати. Червона зірка росла. Спочатку мерехтлива точка, потім — сліпучий диск. Хоча ставлення Ліанни до Ґордона залишалося рівним і дружнім, зустрічей з ним наодинці вона уникала, і він не раз відчував на собі її дивний погляд — здавалося, вона прораховує щось в умі. Ґордон знав тепер, яка прірва їх розділяє, але подолати її не намагався. Зараз не час. Крейсер почав гальмувати, наблизився до другої з п’яти планет системи Маралла, пішов на посадку.
Тейн. Світ Нарата.
Пил осів, задушлива спека зменшилася. Ліан, Гарн Горві і Коркханн стояли півколом перед екранами, який показував околиці точки посадки. Ґордон марно намагався впоратися з хвилюванням.
— Вони отримали наше послання? — Запитала Ліанна.
— Так, ваша високість. Ми зареєстрували підтвердження прийому.
— Не сумніваюся у ваших словах, капітан, проте мені видається дивним…
Джон Ґордон теж знаходив це дивним. Навколо невеликого посадкового майданчика, який була погано обладнаним і яким, очевидно, користувалися рідко, навколо нечисленних зачинених наглухо будівель і ангарів простягався, на перший погляд, позбавлений життя пейзаж. За зоною обпаленої землі височів ліс з рідкісними граціозними деревами кольору стиглої пшениці, але зовсім іншої форми. У тіні колір переходив у помаранчевий. Бриз, який вони не могли відчувати, розгойдував тонкі верхівки дерев. Жодного руху більше.