Бібліотека душ
- Автор: Риггз Ренсом
- Серия: Дім дивних дітей #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0839-1
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Бібліотека душ». Краткое содержание книги:
Тільки не зірвися. Не викажи нас.
Хлопець наморщив лоба.
— А ви?..
— Це костюми, — відповів я. — Зі штучною кров’ю трохи переборщили.
— А, — сказав хлопець, явно мені не повіривши.
Дівчисько витріщилося на складаного.
— А він?..
— П’яний, — пояснила Емма. — Нажлуктився так, що на ногах не тримається. Тому й розляпав усю штучну кров на підлогу. І на себе.
— І на нас, — додав Едисон. Підлітки рвучко повернули голови до нього, і очі в них ще більше полізли на лоби.
— Дурбецало, — пробуркотіла Емма. — Мовчи.
Рукою, що помітно тремтіла, хлопець показав на пса.
— А це він?..
Едисон сказав лише три слова. Ми могли якось це обіграти: сказати, що луна вагоном пішла чи ще щось, що це не те, що вони подумали. Але Едисон був занадто гордий, щоб прикинутися дурником.
— Звісно, ні, — він гордовито задер носа в повітря. — Собаки не вміють розмовляти англійською. І взагалі будь-якою людською мовою не вміють розмовляти — за винятком хіба що, слід зазначити, люксембурзької, яку розуміють лише банкіри та люксембуржці, тому її навряд чи можна вважати мовою, придатною для спілкування. Ні, ви щось погане з’їли, і тепер вам сниться нічне страхіття. От і все. А зараз, якщо ви не дуже заперечуєте, моїм друзям потрібно позичити ваше вбрання. Будь ласка, негайно скиньте все з себе.
Блідий, тремтячи всім тілом, хлопець почав знімати з себе шкірянку, але не встиг витягти руку з другого рукава, як його коліна підкосилися й він звалився на підлогу. Після цього дівчина закричала й зупинитися вже не могла.
Тієї ж миті витвір став гепати в заблоковані двері. У його порожніх очах спалахували іскри вбивства.
— От і втекли непомітно, — резюмував я.
Едисон розвернувся і глянув на нього.
— Точно витвір, — велемудро киваючи, промовив він.
— Я така рада, що з цією загадкою покінчено, — уїдливо зауважила Емма.
Раптом поїзд струсонуло, завищали гальма. Наближалася наступна станція. Я підняв Емму на ноги й приготувався бігти.
— А як же Сєрґєй? — Емма крутнулася, щоб глянути на нього.
Утекти від пари витворів, маючи на руках ослаблену Емму, було само з себе нелегким завданням. А зі складаним чоловіком на руках завдання перетворювалося на нездійсненне.
— Нам доведеться його залишити, — сказав я. — Його знайдуть і відвезуть у лікарню. Це його єдиний шанс. І наш теж.
На диво, погодилась Емма одразу.
— Я думаю, це те, чого він би хотів. — Вона швидко підійшла до нього. — Пробач. Ми не можемо взяти тебе з собою. Але я впевнена, що ми ще зустрінемось.
— У наступному світі, — прохрипів він, на мить розплющивши вузькі щілини очей. — В Абатоні.
Під акомпанемент цих слів і вереску дівчиська, що дзеленчав у наших вухах, поїзд заїхав на станцію і двері відчинилися.
Ми вчинили не розумно. Не елегантно. Тільки-но двері поїзда відчинилися, ми чкурнули.
Витвір вискочив з вагона й застрибнув у наш, але на той час ми вже промчали повз крикливе дівчисько, непритомного хлопця й вибігли на платформу, де довелося змагатися з потоком людей, який саме вливався в поїзд, мов косяк риби на нересті. Ця станція, на відміну від решти, мало не лускалася від люду.
— Туди! — заволав я й потягнув Емму до таблички «ВИХІД», що світилася вдалині. Я сподівався, що Едисон десь у нас під ногами, але навколо нас текли такі ріки людей, що я ледве бачив підлогу. На щастя, до Емми поверталися сили (чи зробив своє приплив адреналіну), бо навряд чи я зміг би підтримувати її й прокладати собі шлях крізь людське юрмисько.
Від поїзда нас уже відділяло близько двадцяти футів і п’ятдесяти людей, коли з вагона вирвався витвір. Він розштовхував тих, хто їхав на роботу, і кричав: «Я представник закону!» і «Геть з дороги!», і «Зупиніть тих дітей!». Але в лункому гаморі станції його або ніхто не чув, або не звертав уваги. Озирнувшись, я побачив, що він наздоганяє. Тоді Емма вирішила ставити людям підніжки: на бігу вистромлювала ногу то вправо, то вліво. З криками люди безладно падали позаду нас. А коли я озирнувся знову, витвір насилу продирався крізь них, наступав на ноги й спини, а у відповідь діставав штурхани парасольками й портфелями. Він зупинився, весь червоний і сердитий, та став розщібати кобуру. Але потік людей між нами став тепер занадто широким. Я, звісно, не сумнівався, що жорстокості стріляти в людей йому вистачить. Але він був не такий дурний, щоб на це наважитися. Слідом за цим неминуче почнеться паніка, і впіймати нас буде ще важче.