Матусин оберіг
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 978-617-12-5862-4, 978-617-12-5861-7, 978-617-12-5863-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Матусин оберіг». Краткое содержание книги:
Коли у батька скінчилася відпустка і він вийшов на роботу, Олеся трохи повеселішала. У неї з’явилася надія, що тепер він не пиячитиме. І справді, її тато приходив додому стомлений, вечеряв, потім виходив надвір і мовчки сидів на ґанку, подовгу смалячи цигарки. Вихідними він знову йшов до своїх почарківців і напивався. І знов Олесю рятував мамин лист. Дівчинка вкотре його перечитувала, хоча й знала кожне слово. Те читання було як розмова з матір’ю: воно надавало їй сил і наснаги для того, щоб дитина йшла вперед, не знаючи, що життя приготувало їй чергове випробування…
Розділ 6
Вона вперше з’явилася в їхньому домі напередодні новорічних свят.
– Раїса Іванівна, – відрекомендувалась Олесі жінка, що прийшла разом із батьком.
Дівчинка оглянула її з ніг до голови. Велика, товста, вона поруч із довготелесим та худим батьком мала занадто огрядний вигляд.
«Схожа на нашу шафу з одягом або на велику гору», – подумала Олеся.
Раїса Іванівна заходилася господарювати на кухні. Вона понюхала в каструлі картоплю, яку відварила Олеся, і невдоволено поморщила носа.
– Треба щось свіженьке приготувати! – бадьоро промовила жінка й викинула картоплю в помийне відро.
– Я її щойно зварила, – несміливо зауважила дівчинка.
Раїса Іванівна невдоволено глипнула на дитину й одразу змінила вираз обличчя.
– Дитинко, тьотя Рая знає, що каже, – промовила улесливо.
Олесі не подобався її вдавано лагідний, навіть солодкий голос. Дитячим серцем вона відчула нещирість. Те кругле червоне обличчя з м’ясистим, схожим на картоплину носом могло змінюватися в одну мить. Господарюючи на кухні, жінка розмовляла з дівчинкою. Коли щось тітці не подобалось, її обличчя червоніло від невдоволення, але вона могла посміхнутися до Олесі. Дівчинка спостерігала, як тітка вдягла мамин фартух, а батько допомагав їй і аж сяяв від задоволення.
– Я піду до себе, – промовила Олеся, не в змозі дивитися, як чужа тітка витирає свої товсті пальці маминим фартухом.
– Лесечко, ми зараз будемо разом вечеряти, – весело повідомив батько.
– Я не голодна, – відказала Олеся й пішла.
З того дня Раїса Іванівна почала частенько до них навідуватися. Олесю тішило лише те, що батько вже не пиячив із друзями й на вихідних бував удома. Раїса Іванівна все більше відчувала себе повноправною господинею в їхній оселі, і дівчинка була змушена змиритися. Одного разу тітка взялася прибирати в її кімнаті.
– Не треба, я сама! – сказала їй дівчинка й хотіла забрати з рук жінки пилосос.
– Відійди! – тітка грубо її відштовхнула.
– Це моя кімната! Мама мене навчила прибирати, – уперто повторила Олеся, не відпускаючи руку.
– Іди геть! – знову відштовхнула її жінка так, що Олеся поточилась і ледь не впала. – І що це за мода замикати тумбочку?! Де це бачено, щоб у селі тримали речі під замком?! Що там у тебе? Золото мати залишила?
– Не ваше діло! – спалахнула Олеся.
Раїса Іванівна штовхнула ногою пилосос так, що він поїхав по кімнаті й уперся в стіну. Жінка присіла навпочіпки біля дівчинки, узяла її руками за плечі.
– Де ключик від тумбочки, Олесю? – солодко проспівала, ніби щойно не ладна була зірвати свій гнів на дитині. – Я знаю, що він у тебе, а мені конче потрібно поприбирати, витерти пилюку, у твоїй тумбочці також…
Жінка ще щось говорила, але Олеся її вже не чула. Уся її увага була спрямована на обличчя Раїси Іванівни. Зблизька дівчинка побачила в Раїси Іванівни вуса. Справжні, як у дядьків, тільки світліші! Від дихання волосинки над губою ворушилися, як живі, і дитина не могла відірвати від них здивованого погляду. «Вусата Гора», – подумала Олеся й усміхнулася кутиками вуст.
– Ти наді мною насміхаєшся?! – гримнула Раїса Іванівна й боляче трусонула Олесю за плечі. – Де ключ, я тебе питаю?!
– Пустіть мене! – злякано промовила дівчинка, коли цупкі товсті пальці жінки боляче вп’ялись у її передпліччя.
– Негідниця! – жінка попустила руки, але пообіцяла: – Я все одно заберу в тебе той клятий ключ! Ось нехай лише батько повернеться додому! Геть розпустили дитину. – Пилосос знову загудів і витягнув довгий хобот. Олеся наостанок встигла почути: – Пороти треба її, а не по голівці гладити та жаліти!
Дівчинка, як ошпарена, вискочила з кімнати, вибігла на кухню й лише тоді торкнулася рукою ключика на мотузці, пересвідчившись, що Вусата Гора його не відібрала. Доведена до відчаю, Олеся побігла до Ніни.