Матусин оберіг
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 978-617-12-5862-4, 978-617-12-5861-7, 978-617-12-5863-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Матусин оберіг». Краткое содержание книги:
– Далі, мамо, ти пишеш, що мені важко буде здолати труднощі без підтримки старших, – сказала Олеся, подивившись на материн портрет. – Тепер у нас житиме Вусата Гора, і татко крутиться біля неї, як бджілка біля квітки, а про мене забуває.
Дівчинка замовкла й знову подивилася вгору. Замість потічка на синьому тлі неба вона побачила темну плямку – то завис жайворонок, славлячи новий день своєю піснею.
«Може, то не пташка, а мамина душа? – подумала Олеся. – Ні, мама залишається собою, лише вона не поруч».
– Мені буде нелегко, але я користуватимуся твоїми порадами, – промовила вголос дівчинка. – Саме твої листи мені допоможуть у важкі часи.
Донька попрощалась із мамою, поцілувала її портрет і повільно пішла додому.
Удома був повний розгардіяш: одяг Раїси Іванівни розкиданий, серед нього – речі Кості, мамині речі зібрані у великий прозорий мішок. Дівчинка, проминувши батька та жінку, яка з почервонілим обличчям порпалась у маминій шафі, пішла у свою кімнату, обняла ляльку Марійку і лягла з нею на ліжко. Лялька до цього часу була одягнута в сукню без одного рукава, й Олеся подумала, що мамі не сподобалось би, що вона так і не дошила одежину. Дівчинка вирішила сходити до тітки Ліди й попрохати її викроїти рукав. Але не зараз, не сьогодні.
Батько зайшов до Олесі лише під вечір. Він сів на краєчок ліжка, погладив доньку по руці.
– Лесю, ти вже доросла дівчинка, – сказав він, – і розумієш, що маму не повернеш…
– Я знаю, не дитина, – обірвала його Олеся.
– Так, так! – закивав чоловік головою. – Ти маленька доросла дівчинка. Тобі рано довелося подорослішати.
– Тату, що ти мені хочеш сказати? – Олеся подивилася на нього якось по-дорослому. – Те, що Раїса Іванівна буде жити в маминій кімнаті? Це я вже побачила.
– Не зовсім так, – зам’явся батько. – Раїса Іванівна… Вона стане моєю дружиною.
– Замість мами? – задрижав голос у дівчинки.
– Я ж не можу завжди жити сам. У домі має бути господиня, а в тебе – мама.
– Мама?!
Олеся аж підскочила на ліжку, ніби її обдали окропом. Батько тяжко зітхнув.
– Так, мама, – повторив він стиха.
– У мене є мама, двох не буває. Вона мені мачуха, якщо…
– Що якщо?
– Якщо ти вже з нею спав, – Олеся повторила слова Ніни.
– Олесю! – з докором промовив батько й усміхнувся. – Ми з Раїсою Іванівною розпишемося, і вона стане мені законною дружиною.
– Розписуйтеся хоч сто разів! А я тут до чого?
– Можеш не називати її мамою, зви хоча б тіткою Раєю, – сказав батько і, помовчавши, додав: – Поки що.
– Домовились.
– Завтра тітка Рая забере Костика. Він старший за тебе на п’ять років, але я думаю, що ви вживетеся.
– Костя буде жити з нами?
– Звичайно! Він буде спати в маминій кімнаті, а ми з Раїсою Іванівною в нашій спальні, – пояснив батько.
– Зрозуміло! Ви поспите з нею й одружитеся, тоді вона стане мені мачухою, – сказала Олеся. – Я все зрозуміла.
Батько усміхнувся, обняв доньку, але вона легенько від нього відсторонилася. Їй здалося, що він пахне так, як Вусата Гора, а від тої завжди тхнуло борщем і кислою капустою.
– Ти повинна прийняти їх, – сказав батько й почухав лоба.
– Нехай собі живуть, аби до мене не чіплялися, – відповіла Олеся.
– Ось і порозумілися, – невесело промовив чоловік, – а зараз ходімо вечеряти.
Розділ 9
Перші дні Костя поводився спокійно й тихо, тож Олеся зраділа, що зведений брат їй не дошкуляє. Вона сходила до сусідки, і тітка Ліда викроїла їй рукав для ляльчиної сукні. Удома Олеся взялася його пришивати, коли до її кімнати зайшов Костя.
– Що ти робиш? – запитав він.
– Шию. Чи не бачиш?
– Ти й досі граєшся ляльками? – гигикнув хлопець.
– А тобі яке діло? Іди до хлопців і з ними гасай вулицями.
– Я ще нікого тут не знаю, але встиг заприятелювати з твоєю подругою, вона обіцяла познайомити з деким.
– Ніна? – Олеся глипнула на Костю. – Та познайомить! Там тебе навчать і пиво пити, і курити.