Сусід
- Автор: Лукащук Христина
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Короткие романтические романы
Электронная книга - «Сусід». Краткое содержание книги:
Автор розповідає про те, на що здатна жінка, котра любить, ба навіть на що не здатна жінка, котра любить. І зрештою — де границя між любов’ю і одержимістю?
Готуюсь до сну. В руках ситцева нічна сорочка яка вже встигла добряче остогиднути за той час поки я тут. Поки гола — наче між двома світами. Між тим в якому спала в шовкові і тим де сплю в тому, що більшість…
За якийсь час безцільного стояння біля вікна зловила себе на думці, що я… прислухаюсь. Так. Я чекала… на ті звуки за стіною, які вчора так безцеремонно висмикнули мене зі сну. Оце так… Виходить — цій події я надала значно більшого значення, аніж би мені того хотілось. Можливо, як би не ті звуки вчорашньої ночі за стіною, то я й досі перебувала б у собі, мов у летаргічному сні.
До вчора намагалася ні про що не думати, ні про що не згадувати. Намагалась уникати геть всього аби не зворухобити свою душу. Була як хворий з ампутованою ногою. Її вже нема, а він її чує. Боялась підвестись, подивитись якої ж частини душі в мене нема? Страшно. Ще не зараз.
Але ті звуки за стіною… З вчорашнього вечора їх відлуння безцеремонно вселилися в мій мозок. Не покидала думка, що чоловік, який учора заставив звиватись жінку наче вужа на розпеченій блясі, мусив бути… іншим.
, який заставляв жінку плакати, мимоволі вселив в мене… надію.
О! Здається, за стіною хтось таки є. Силоміць відриваюсь від кривої смужки злиття неба зі землею. Інстинктивно намагалася знайти відповідь за вікном, бо тут, в моєму помешканні, її чомусь немає. Не зауважила, що вже стемніло. Навпомацки пробираюсь до потрібної стіни. Якраз в ногах ліжка. Вона така ж гола як і я. Відчуваю, що трохи промерзла, але не вбираюсь, бо боюся змарнувати час і пропустити щось важливе. Притуляюся до неї. Спочатку обличчям, а згодом і всім тілом. Стіна приймає мене. Вона на диво тепла і єдвабно гладесенька — як тіло цілковито молодої дівчини. Я розставляю руки, наче хочу обійняти її. Стіну? Дівчину? Виходить якесь розпяття, тільки з тилу. Отак з розпростертими руками, наче птаха, яка намагається злетіти, перетворююсь в слух.
Якщо заплющити очі і довго-довго вчуватись, то можна все бачити. Ніби-то бачити. Я була в тій квартирі, коли там робився ремонт. Ми всі з цілого під’їзду там були, бо роботи велися дуже довго і дуже гучно. Спочатку було навіть цікаво — хто ж затіяв несамовитий ремонт в такому скромному будинку як наш. А виявилося все значно простіше, ніж гадалося. Сусіди видали доньку заміж за іноземця, от він і вирішив зробити в її квартирі ремонт на випадок, якби їм довелося сюди приїздити. Але пройшло вже кілька місяців, а в квартиру так ніхто й не навідався. Видно тому її й продали. Зате всі сусіди там були і весь ремонт бачили. А мені впало в очі планування. Бо хоч помешкання було двокімнатним, зате кухня в нього значно менша від моєї. Це мене здивувало.
Прилинувши до стіни, мені не вартувало жодних зусиль уявити кімнату, яка була по той бік перегородки. Пофарбований світло-персиковою фарбою, покій світився, коли заходило сонце. Великі, на замовлення дубові підвіконня з легкістю могли вмістити на собі людину. Ліжко, мабуть, стояло саме з того боку біля котрого я принишкла.
Невже вони привезли зі собою песеня? Тоненьке, наче павутина, скавуління ледвовловимо долинуло до мого вуха. Почула як мороз пробіг по шкірі і та вкрилася дрібнесенькими пухирцями. Холодно? Ні. Раптом стало до болю нестерпно від одніє думки, що я більше тих очікуваних звуків не почую. А як же ж моя надія?
Завиваня повторилось, але значно голосніше. Стало очевидним, що то ніяке не цуценя, а жінка породжує ті звуки. Та ж жінка, що учора всіма фібрами душі ловила задоволення.
Не треба думати, що я їй заздрила. Ні. Я свого часу також все отримала. Але то було щось інше. Таке ж переконливо солодке і щемке, таке ж тягучо-тремтливе, але лишень на фізіологічночному рівні. Про це я довідалась… вчора. Бо вловила в голосі незнайомої жінки щось більше, аніж просто втіха… Що саме — я не відала, бо сама цього ніколи не мала. Саме те щось і було майстерно вплетеними нотками з присмаком гіркого полину в приторному солоді, що надавали тому вдоволею лету. Стрімкого. Окриленого.
Що ж там відбувається? Мене розривала на шматки цікавість. Як я не дослухалася, як не намагалася вловити ще бодай хоч якийсь звук крім того скавуління, нічого не вдавалося.
Там більше нікого не було. Вона сама. Вона лежить так близько, що я розрізняю її дихання. Що ж, чорт побирай, вона там робить? Чому так скавулить? Невже щось спричинює їй біль?