Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
Водночас разом із кількістю змінилося б ще дещо, бо кожен стимул має свій темний бік. Якби вартість літру крові раптом зросла б до 5000 доларів, то це, безперечно, зауважила б значна кількість людей. Вони могли би буквально добувати кров з ножем у руках. Могли б видавати свинячу кров за власну. Могли б уникати донорських обмежень за допомогою фальшивих посвідчень особи. Незалежно від стимулу і ситуації нечесні люди неодмінно спробують на цьому нажитися будь-якими засобами, які для цього знадобляться.
Або, як колись сказав американський комік Філдс: «Річ, яку варто мати, варта того, щоб задля неї шахраювати».
А хто ж шахраює?
Та майже всі — якщо ставки високі. Ви могли б сказати собі: «Особисто я не шахраюю — незалежно від ставок». І відразу ж змогли б пригадати, коли ви шахраювали востаннє, скажімо, під час якоїсь настільної гри: це сталося минулого тижня. Або ж отой м’ячик для гольфа, який ви злегка й непомітно підштовхнули, бо він лежав не зовсім правильно. Чи бублик, якого вам захотілося в офісній кімнаті відпочинку, але у вашому гаманці не знайшлося доларової купюри, яку ви мали б кинути до бляшанки з-під кави. Та ви все одно взяли того бублика. І сказали, що наступного разу заплатите вдвічі більше. Але так і не заплатили.
На кожну розумну людину, яка завдасть собі клопоту створити ту чи іншу систему стимулів, завжди знайдеться ціла армія індивідів, розумних і не дуже, які неодмінно витратять ще більше часу, аби цю систему розвалити. Шахрайство може бути частиною людської натури, а може й не бути, але воно, безсумнівно, є неабияким чинником чи не в кожній ініціативі людини. Шахрайство — це первинний, праісторичний акт: бажання витратити менше, а отримати більше. Тому шахрайством займаються не лише відомі фігури — директори корпорацій, які торгують секретною внутрішньою інформацією, спортсмени, що приймають пігулки з допінгом, нахабні й безцеремонні політики, що не виконують своїх передвиборчих обіцянок. Шахрайством займається й офіціантка, яка приховує свої чайові, замість того щоб здавати їх до каси. Шахраює менеджер, що розраховує зарплату в «Космо»: він заходить у базу даних і «зрізає» робочі години підлеглих, щоб додати їх собі. Шахраює третьокласник, який, боячись не потрапити до четвертого класу, списує на контрольній з математики у свого сусіда по парті.
Деякі різновиди шахрайства майже не залишають після себе слідів. А бувають випадки, коли їх — море. Пригадаймо лише, що трапилося посеред одної весняної ночі 1987 року: сім мільйонів американських дітей раптово зникли. Наймасштабніше викрадення в історії людства? Аж ніяк. Це була ніч на 15 квітня, коли Служба внутрішніх доходів Сполучених Штатів змінила правила роботи. Замість того щоб просто перелічити дітей-утриманців, податкові декларанти відтепер мусили надати номер соціального страхування кожної дитини. Зненацька сім мільйонів дітей (які до того існували лише фіктивно в формах для отримання податкових пільг) зникли, а вони складали приблизно одну десяту всіх дітей-утриманців у Сполучених Штатах18.
Стимули цих шахраюватих платників податків є цілком очевидними. Те саме стосується й офіціантки, менеджера з розрахунку зарплати й третьокласника. А як стосовно вчительки цього третьокласника? Чи мала вона мотивацію до шахраювання? А якщо мала, то яку саме?
А тепер уявіть, що ви керуєте не дитсадочком у Хайфі, а державними школами Чикаго — системою, яка щороку дає освіту 400 тисячам учнів.
Нині найбурхливіші дискусії, що точаться між директорами американських шкіл, учителями, батьками й самими учнями, стосуються підсумкового тестування. Це тестування вважається вкрай важливим тому, що замість простої перевірки учнів з метою виміряти прогрес, якого вони досягли у навчанні, школи дедалі частіше залучаються до відповідальності за результати.
Федеральний уряд Сполучених Штатів запровадив обов’язкове підсумкове тестування як частину закону «Жодної відсталої дитини», підписаного президентом Бушем 2002 року. Та навіть до прийняття цього закону в більшості штатів учні початкових і середніх шкіл мусили здавати стандартні щорічні екзамени. У двадцяти штатах окремі школи отримали винагороду за високі екзаменаційні результати або значне підвищення рівня знань; у двадцяти трьох штатах проти шкіл, які продемонстрували погані результати, було запроваджено санкції.
Система державних шкіл Чикаго ввела таке тестування 1996 року. Згідно з новою політикою, школі з низькими показниками в читанні призначали випробувальний термін; цій школі загрожувало закриття, а її персоналу — звільнення чи переатестація. Система державних шкіл Чикаго скасувала також так зване соціальне сприяння. У минулому на другий рік залишали тільки абсолютно нездатного чи «складного» учня. Але тепер, щоб перейти до наступного класу, кожен учень третього, шостого й восьмого класів мав набрати мінімальну кількість балів під час стандартного багатоваріантного державного екзамену, відомого як «айовський тест основних умінь».